Першу річницю незалежності України, тобто 22 січня, уряд оголосив загальнонаціональним святом та вихідним днем.
Український Уряд доручив міністру народної освіти Івану Огієнку розробити порядок урочистого святкування злуки, а також виділити на свято 100 000 рублів. Міністр включив до програми сильний церковний компонент – по всіх церквах мав бути прочитаний акт злуки та відправлені урочисті молебні подяки, а на знак великого торжества – дзвонити дзвони, як на Великдень.
Ще зранку 22 січня Київ набув урочистого вигляду. На всіх будинках, як і планувалось напередодні, майоріли українські прапори, а на балконах вивішувались килими й полотна з яскравими українськими візерунками.
Гірлянди на ялинках переплітались із національними стрічками. На балконах урядових будинків виднілись портрети і бюсти Шевченка, Хмельницького та Мазепи.
При вході з Володимирівської вулиці на Софіївську площу збудували тріумфальну арку, яку прикрасили гербами Наддніпрянщини і Галичини. На площі – прибили до стовбів герби українських земель та плакати.
«Ліхтарні і телефонічні стовпи кілометрами [стояли] вздовж вулиць у гербах, вінках і прапорах» ще з 19 січня, коли вібувались похорони Січових стільців, які загинули в протигетьманському повстанні.
В 11.00 на площі – під музику – почали вишиковуватись у чотирикутник українські військові частини, зокрема артилерія і кулеметні команди.
Старшокласники із своїми шкільними адміністраціями вишиковувались перед “шпалірами” (коробками) військових в середині периметру. Школи, зокрема приватні, за планом мали приходити із своїми оркестрами і прапорами.
Ще з самого ранку по всіх церквах міста відправлялись святкові Богослужіння. А на 11.30 процесії парафіян сходились на Софіївську площу та займали призначені їм місця із хоругвами.
Водночас у Софіївському соборі йшла Служба Божа, яку правив єпископ черкаський Назарій (Блінов). В цій же службі брали участь архієпископ катеринославський і маріупольский Агапіт (Вишневський) і чотири єпископи: мінський – Георгій, вінницький – Амвросій, канівський – Василь і уманський – Димитрій.
“В полудне вийшло з Собора Духовенство в ризах єрейських та архієрейських. Воно уставилось довма рядами під деревляним обеліском Директорії навпроти Собора і дзвіниці Мазепи, коли в тім часі Директорія і посли від Галичини, Кубані та окремих міст зайняли місце на високих степенцях обеліску, наче на великій трибуні”.
Затрубіла сурма. Першим урочисту промову виголосив керівник галицької делегації Лев Бачинський, який заявив що делегація Західної України приходить до матери городів українських злучити на віки Галичину, Буковину і Закарпаття з матірним тілом.
Далі Лонгін Цегельський повертається обличчям до Директорії і зачитав грамоту, яка включала текст закону ЗУНР від 3 січня:
“До світлої Директорії Української Народної Республіки в Києві.
Президія Української Національної Ради і Ради Державних Секретарів Західної Української Народної Республіки мають честь подати отцим до відома світлої Директорії і Правительству УНР, що Українська Національна Рада, яко найвищий законодатний орган ЗУHP на торжественнім засіданню в Станиславові дня 3 січня 1919 року, одноголосно рішила, що слідує:
«Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно зʼєднання з нинішним днем ЗУHP з УНР в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку».
Цей документ Л.Бачинський передав голові Директорії Володимирові Винниченку, який сказавши кілька слів, передав його прем’єру Володимиру Чехівському.
У відповідь член Директорії Федір Швець проголошує новий Універсал Директорії від 22 січня.
На весь Софійський майдан прозвучали ключові слова 22 січня 1919 року:
«Од нині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини Єдиної України – Західно-Українська Народня Республика (Галичина, Буковина й Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна».
Вдаврив дзвін на дзвіниці Мазепи (за планом – дзвони били по всіх церквах з 13.00 до 15.00). Були чути гарматні постріли з Печерська – 121 залп на честь Соборної України!
«За тим сколихнули небесним зводом грімкі оклики: “Слава Україні! Нехай живе суверенна, соборна Україна! І заграла музика гимн: “Вже воскресла Україна!”…всі цілувалися як рідні брати», – згадував емоційне піднесення Петро Шикерик-Донників.
«Богато людей плакало від зворушення», а особливо щасливими відчували себе галичани, яких було багато в армії, в редакціях, державних та громадських установах Києва. Далі духовенство відправило молебень.
Архиєпископ Агапіт виступив українською мовою з вітальною промовою у якій заявив: «Підчас руйнування України знайшлись вони, її вірні діти, що допомогли їй устати на ноги й об’єднали її в одну Народню Республику…якраз сьогодня обходимо нове свято зєдниненням двох частин України, а я молюся і благаю Господа, щоби зі зєдиненням обох частин України Господь зіслав на нас єдність духа».
За матеріалами: Історичної правди
