Засідання Священного Синоду Православної Церкви Чеських земель і Словаччини (ПЦЧЗС) відбулося 17 грудня в Празі. На офіційному сайті Церкви опубліковані рішення цього засідання словацькою мовою.
До честі синодалів ПЦЧЗС можна відзначити, що вони не прогнулися під впливом північної «церковної столиці» і не задовольнили її побажань в повному обсязі, навіть не дивлячись на особистий візит «міністра закордонних справ» РПЦ МП до Митрополита Чеських земель і Словаччини, архієпископа Прешівського і всієї Словаччини Ростислава.
Синод ПЦЧЗС ухвалив чотири постанови, з яких дві стосуються внутрішнього життя цієї помісної Церкви, а дві — взаємовідносин з іншими помісними Церквами.
Перша постанова затверджує текст щорічного Різдвяного послання (парафії ПЦЧЗС досить вільно можуть вибирати, за яким календарем святкувати непересувні свята). Друге — тропарів і кондаків церковнослов’янською мовою святому князю Ростиславу, священномученику Стеніславу (Насаділу) і святим Чеським новомученикам.
Третя постанова підтверджує право предстоятеля ПЦЧЗС засновувати ставропігійні монастирі на території єпархій інших архієреїв тільки за згоди місцевого архієрея і (в чому полягає важлива демократична відміну від низки інших Церков) відповідних єпархіальних органів. Синод в той самий час відмовив предстоятелям інших помісних Церков відкривати свої ставропігії на території ПЦЧЗС. За сформованої в цій Церкві практиці, будь-які парафіяльні або чернечі громади, які бажають діяти на території ПЦЧЗС, повинні вступити з нею в «канонічний зв’язок».
Очевидно, ця постанова спрямована проти не так давно (в серпні нинішнього року) заснованого «Священного Патріаршого ставропігійного монастиря Успіння Пресвятої Богородиці» (в статусі громадської організації) в Вілемове, на території Оломоуцький-Брненським єпархії. Настоятелем цього монастиря є митрополит Віденський і Австрійський Арсеній (Кардамакіс) (Константинопольський патріархат), а його заступником — єпископ Шумперкскій Ісая (ПЦЧЗС). Згідно зі статутом ставропігійного монастиря (затвердженим його засновниками), «Громада є добровільним, неурядовим, неприбутковим об’єднанням православних віруючих під духовним керівництвом Константинопольського патріархату».
Як відомо, на території Чеської Республіки діє подвір’я РПЦ МП, статут якого, затверджений Патріархом Кірілом (Гундяєвим) 26 лютого 2011 року, зокрема говорить: «Подвір’я є структурною складовою Російської Православної Церкви (Московський патріархат), і входить до її юрисдикції… Свою церковну і дипломатичну діяльність подвір’ї здійснює під керівництвом ВЗЦЗ МП… подвір’я в своїй діяльності керується Статутом «.
Нарешті, четверту постанову Синоду присвячено «українському питанню». Синод вітає пропозицію Патріарха Єрусалимського Феофіла III провести зустріч предстоятелів помісних Церков в лютому 2020 року в Йорданії. Також Синод згадує про співслужіння єпископа Шумперкского Ісаї з представниками ПЦУ 20–21 листопада в Києві. У зв’язку з «непорозумінням» Синод наполягає на своїй позиції, ухваленій на лютневому засіданні, про збереження «стриманого ставлення» до Православної Церкви України до досягнення всеправославного консенсусу з питання її автокефалії. Також Синод вимагає від своїх членів, щоб в своїй закордонній діяльності вони з повагою ставилися до цієї постанови.
Втім, інші члени Синоду самі дотримуються викладеної позиції дуже непослідовно, так як вступають у спілкування з філією РПЦ МП в Україні, у чому важко угледіти «нейтралітет».
Як би там не було, показовою стала відсутність будь-яких канонічних заборон по відношенню до єпископа Ісаї через його співслужіння з ПЦУ. Адже з точки зору Матері-Церкви ПЦЧЗС — Вселенського патріархату — єдиною канонічною Церквою в Україні є саме ПЦУ, а тому в разі апеляції до Константинополя єпископ Ісая не тільки був би виправданий, але і, навпаки, канонічні заборони очікували б тих синодалів, які взяли б неправосудне рішення щодо свого побратима. Відсутність санкцій за співслужіння з тими, кого український філіал РПЦ МП назвав у рішенні свого Синоду «відлученими», змушує цей Синод, якщо він хоче залишатися хоч якось послідовним, визнати «відлученим» весь єпископат ПЦЧЗС. Однак таке рішення лише прискорило б подальшу самоізоляцію Московського патріархату від «світового православ’я».
