Нечасто в радянській історії керівники держави публічно окреслювали справжні цілі, цінності й плани Кремля, не прикриті серпанками ідеологічної облуди. Нечасто з найвищих трибун лунали слова, які характеризували реальний більшовизм глибше і правдивіше за критичні аналізи інтелектуалів-дисидентів. І разом з тим правдиві заяви-самовикриття обов’язково мали сусідити з відвертою брехнею, яка з плином історичних подій також ставала самовикриттям більшовицької політики. Бо таємні плани Кремля ставали фактами, що їх неможливо заперечити. А задіяні більшовиками алгоритми агресії увійшли в плоть і кров офіційної Москви, продовживши своє існування донині, коли самі більшовики начебто зникли з політичної арени. Доповідь голови Раднаркому СРСР і наркома закордонних справ В’ячеслава Молотова (alter ego Сталіна), своєрідний ювілей якої нещодавно минув і чомусь не був помічений в Україні, була виголошена 31 жовтня 1939 року на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР і належить до щойно названих унікальних феноменів. Утім, судіть самі.
Передусім Молотов назвав дружбу більшовизму і нацизму нормою, а її відсутність — ненормальною ситуацією: «Со времени заключения 23 августа советско-германского договора о ненападении был положен конец ненормальным отношениям, существовавшим в течение ряда лет между Советским Союзом и Германией. На смену вражде, всячески подогревавшейся со стороны некоторых европейских держав, пришло сближение и установление дружественных отношений между СССР и Германией. Дальнейшее улучшение этих новых, хороших отношений нашло свое выражение в германо-советском договоре о дружбе и границах между СССР и Германией, подписанном 28 сентября в Москве. Происшедший крутой поворот в отношениях между Советским Союзом и Германией, между двумя крупнейшими государствами Европы, не мог не сказаться на всем международном положении». А Польську державу, проти якої спільно воювали Вермахт і Червона армія, Молотов назвав «уродливым детищем Версальского договора». До речі, в розумінні поляків як «унтерменшів» більшовики в ті роки зійшлися з нацистами, досить згадати радянський художній фільм 1939 року «Мінін і Пожарський», закуплений відомством Геббельса для посилення антипольських настроїв.
А ще глава уряду СРСР назвав нацистську Німеччину «миролюбною державою». Він заявив: «За последние несколько месяцев такие понятия, как «агрессия», «агрессор» получили новое конкретное содержание, приобрели новый смысл… Теперь, если говорить о великих державах Европы, Германия находится в положении государства, стремящегося к скорейшему окончанию войны и к миру, а Англия и Франция, вчера еще ратовавшие против агрессии, стоят за продолжение войны и против заключения мира». Виходить, що як тільки Німеччина загарбала питомі польські землі, завдяки цьому вона перетворилася з агресивної на миролюбну (чи нічого не вам не нагадує з подій останніх років, шановні читачі?). Миролюбність Третього Рейху Молотов відзначив у доповіді ще не раз і зробив знаменний висновок: «В последнее время правящие круги Англии и Франции пытаются изобразить себя в качестве борцов за демократические права народов против гитлеризма, причем английское правительство объявило, что будто бы для него целью войны против Германии является, не больше и не меньше, как «уничтожение гитлеризма»… Но такого рода война не имеет для себя никакого оправдания. Идеологию гитлеризма, как и всякую другую идеологическую систему, можно признавать или отрицать, это — дело политических взглядов. Но любой человек поймет, что идеологию нельзя уничтожить силой, нельзя покончить с нею войной. Поэтому не только бессмысленно, но и преступно вести такую войну, как война за «уничтожение гитлеризма», прикрываемая фальшивым флагом борьбы за «демократию». Чи потрібні коментарі?
Значна частина доповіді Молотова присвячена «новим відносинам» СРСР з державами Балтії: Литвою, Латвією, Естонією. Виявляється, благом для цих держав стали підписані з ними Москвою пакти про взаємодопомогу, які мали наслідком створення на теренах цих держав радянських військово-морських та військово-повітряних баз і введення туди мобільних з’єднань Червоної армії. Бо ж Союз РСР — надійний гарант миру і безпеки цих держав, а в їхні внутрішні справи він не збирається втручатися: «Мы стоим за честное и пунктуальное проведение в жизнь заключенных пактов на условиях полной взаимности и заявляем, что болтовня о советизации прибалтийских стран выгодна только нашим общим врагам и всяким антисоветским провокаторам». Варто звернути увагу на слово «чесно». Через дев’ять місяців раптом виявилося, що уряди прибалтів повелися нечесно, відтак довелося-таки радянізувати ці держави і приєднати їх до СРСР. Самі винні! А те, що вони за таємними протоколами як складовими Пакту Молотова — Ріббентропа вже були беззастережно віддані під омофор Москви, ясна річ, уголос не говорилося — так само, як і про передачу під цей омофор Фінляндії.
У доповіді Молотов не міг приховати роздратування: непокірні фіни не бажали йти на поступки і капітулювати так само беззастережно, як і прибалти. Тож війна з Фінляндією у Кремлі вважалася неминучою. Лише два факти: за тиждень до виступу Молотова були таємно сформовані Ладозька військова флотилія і 106-та стрілецька дивізія — з фінського і карельського населення. А тим часом В’ячеслав Михайлович просторікував: «Едва ли есть основания останавливаться на тех небылицах, которые распространяются заграничной прессой о предложениях Советского Союза в переговорах с Финляндией. Одни утверждают, что СССР «требует» себе г. Випури (Выборг) и северную часть Ладожского озера. Скажем от себя, что это — чистый вымысел и ложь. Другие утверждают, что СССР «требует» передачи ему Аландских островов. Это — такой же вымысел и ложь… На самом деле наши предложения в переговорах с Финляндией являются максимально скромными и ограничиваются тем минимумом, без которого невозможно обеспечить безопасность СССР и наладить дружеские отношения с Финляндией». Оцініть міру цинізму: «дружні відносини» з сусідньою державою можливі лише тоді, коли вона капітулює, приставши на «пропозиції» Кремля. Чи змінилося щось у московській політиці відтоді? А «максимальна скромність» цих «пропозицій» полягала в тому, що Фінляндія повинна була передати СРСР передові позиції Лінії Маннергейма і роззброїти всі інші укріплення на Карельському перешийку. І це після того, як увесь світ побачив, що сталося з чехами, коли вони погодилися віддати укріплену лінію в Судетах в обмін на «гарантії безпеки» з боку націонал-соціалістської Німеччини…
І ще одне: Виборг та північна частина Ладоги були анексовані СРСР після Зимової війни 1939 — 1940 років із Фінляндією, Аландські ж острови Кремль прагнув забрати 1940-го. Тож має сенс дослухатися до заперечень, які Москва адресує чи то анонімним «зарубіжним газетникам», чи то «іноземним наклепникам»: ті заперечення розкривають реальні кремлівські плани; і чим більше йдеться про «миролюбність», тим агресивнішою насправді є політика чи то Сталіна, чи то Путіна — нічого в цьому з тих часів суттєво не змінилося.
І ще один суттєвий момент цієї промови. Молотов висунув вимогу до Великобританії та Франції скасувати морську блокаду Німеччини, а до США — припинити продаж зброї демократіям, які воювали з нацизмом: «Мы рассчитываем, что нейтральные страны, а также общественное мнение Англии и Франции признают правильность нашей позиции и примут меры к тому, чтобы война между армиями воюющих стран не была превращена в войну против детей, женщин, стариков, больных». «Поскольку запретить ввоз предметов массового потребления значит обречь детей, женщин, стариков, больных — на бедствия и голодную смерть». А до того, що ніяк не можна заборонити ввозити у Німеччину, Молотов відніс, зокрема, «продукти харчування, паливо для мирного населення і предмети одягу». Цікаво, як відрізнити паливо (значна частина якого, до речі, працювала за наказом фюрера на військових заводах) і харчі для мирного населення від палива й харчів для армії? Проте який гуманізм, яка турбота про цивільне населення! Путіну було в кого вчитися своїх демагогічних вправ…
Ну, а рішення США про зняття ембарго на продаж зброї демократичним державам, виявляється, «будет иметь своим результатом не ослабление войны и приближение ее завершения, а напротив — усиление, обострение и затягивание войны». Інакше кажучи, США своїм постачанням зброї Британії, Франції та їхнім союзникам не дадуть Німеччині легко перемогти своїх противників. Це неприпустимо! До речі, на час виступу Молотова Третій Рейх уже на повну силу планував операції на Західному фронті й розгортав там війська, у Кремлі про це знали і дбали про свого союзника — не лише політично підтримуючи його на найвищому рівні, а й постачаючи його необхідними для війська та промисловості матеріалами.
…Радянський Союз на час виголошення Молотовим доповіді уряду перед Верховною Радою щойно завершив один «визвольний похід» і на повну готував наступний. Чимало з-поміж депутатів так чи інакше були причетні до цих походів. Але в залі засідань Верховної Ради СРСР лунало багатоголосе: «Да здравствует сталинская политика мира!» Воістину, Джордж Орвелл знав, про що писав, характеризуючи тоталітарну ідеологію: «Мир — це війна». Чи змінилося щось у Кремлі, який демонструє наразі позірне миролюбство щодо України?
Назагал, доповідь голови Раднаркому СРСР і наркома закордонних справ В’ячеслава Молотова про зовнішню політику уряду 31 жовтня 1939 року містить важливі й актуальні уроки для сьогодення. Найперший із них полягає в тому, що Кремль час від часу, коли вважає свої сили могутніми, а противників — повними нікчемами, дозволяє собі говорити правду про свої дії та наміри, про цілі та цінності. Другий урок пов’язаний з тим, що не слід ні на йоту вірити миролюбним заявам кремлівських сирен і бути дуже пильними, коли вони обіцяють комусь ледь не золоті гори в обмін на частину суверенітету. А коли Кремль наполегливо заперечує «інсинуації зарубіжної преси», варто знати: найвірогідніше, ця преса говорить щиру правду, яку варто брати до уваги. І нарешті, старанне виконання всіх забаганок Кремля, капітуляція перед його натиском лише розохочують агресора: прибалти в 1939—1940 роках здалися на ласку Сталіна і Молотова, але це не врятувало їх від терору та окупації, які розтягнулися на кілька десятиліть. Чи, може, хтось вважає, що класичну породу кремлівських хижаків наразі замінили смиренні вегетаріанці?
