Знаковий політолог і діяч російської опозиції Андрій Піонтковський (Вашингтон) в ефірі програми телеканалу Еспресо «Студія Захід з Антоном Борковським» про дивні заяви Макрона, легалізацію військового плацдарму в Україні й кремлівський план дестабілізації та вторгнення.
Еманюель Макрон вибухнув доволі дивною заявою, – «НАТО впадає в кому» і, відповідно, Європейський Союз повинен, окремо від США, нарощувати своє геополітичне положення. Ми розуміємо, що в даній ситуації це не якісь загально академічні суперечки, йдеться зокрема і про долю України.
Геополітична активність Макрона, щонайменше у сфері риторики, останнім часом пояснюється ще й тим, що він явно позиціонує себе на місце, що звільняється Ангелою Меркель, – як лідера Європи. Так от, за всю сторічну історію СССР-КГБ в них ніколи не було двох настільки цінних агентів, як Макрон і Трамп. Тобто і США, і Європа. Коли я кажу «агенти», я не стверджую, що вони підписували якісь розписки, були завербовані і так далі. Набагато гірше. Трампом рухає, в першу чергу, його концепція «American first», класична концепція ізоляціоністів перед Першою Світовою війною, саме звідти взято цей лозунг. А Макрон – має вічний комплекс французької величі «Grandeur de France». Коли Макрон каже, що Європа знаходиться на краю прірви у сфері безпеки, він правий, але у цього провалля два архітектора: Трамп, який незліченну кількість разів публічно висловлював своє неприйняття ключової п’ятої статті НАТО, підриваючи впевненість союзників у готовності виконувати свої зобов’язання, а з іншого боку – Макрон, що безперервно бовкає про великого європейця Путіна, про Європу від Владивостока до Лісабона.
Геополітична ситуація для Путіна, звісно, створилась ідеальна. Я часто розмовляю з людьми, що мають доступ до інформації у Москві. Там, на верхах, панує ейфорія. Окрім Макрона і Трампа ще й третій політик дуже їм подобається – новий президент України Зеленський, з котрим, вони думають, можуть зробити що завгодно і вичавити з нього усі потрібні поступки, і передусім, так зване «возз’єднання» України, відновлення її територіальної цілісності, яке, фактично, є приєднанням України до окупованого військово-терористичного анклаву ОРДЛО.
Так звана повзуча капітуляція буде реалізовуватись до конкретного моменту, коли вона стане очевидною громадянам України, і, відповідно, у цей момент Путін зможе реалізувати те, що йому не вдалось у 2014 році.
Так. Приблизно таким і є розрахунок. Путін висуває дедалі жорсткіші умови, він просто знущається над Зеленським: от спочатку підпиши це, потім відведи війська тут. Той все виконав. Тепер від нього ще щось вимагають. Розрахунок такий, що на якомусь етапі суспільна думка вибухне і йому буде чинитись серйозний опір. Ми ж розуміємо, Київ просто набитий не те що російською агентурою, а російськими диверсантами, які у момент якогось масового виступу проти президента можуть організувати провокації із жертвами. Це звична КГБшна тактика. Ось і виникне привід подолати хаос у «братній» країні. Приблизно такий сценарій розігрується.
Але ж якщо дійсно Макрон з Меркель і Путіним будуть розігрувати свою партію щодо «не лоха», це може завершитись вкрай погано для України?!
Не все так похмуро. У Сполучених Штатах практично весь політичний істеблішмент на стороні України і чим більше підлостей стосовно України робить Трамп, тим більшою стає симпатія до України й підтримка. Це стосується навіть республіканців у Конгресі. Республіканці не готові в достатній кількості голосувати за імпічмент Трампа не через принципові, а через суто передвиборчі тактичні мотиви. Їм також переобиратись і вони бояться, що в тих округах, в котрих мають бути вибори в листопаді їх не підтримає республіканська база, лояльна до Трампа. А стосовно питань щодо Росії і України, то тут Україні симпатизує не лише більшість республіканців в Конгресі, але й багато членів адміністрації Трампа. Я уважно передивився один з ваших останніх матеріалів – інтерв’ю з Марком Войджером, і мене вразило: він повторював мої слова про те, що Захід не може бути більш проукраїнським ніж сама Україна. Я про це кажу вже півроку, відколи почалась ця дика зрадницька компанія боротьби з так званою «партією війни». Якщо в Україні п’ять років при владі була «партія війни», то це означає, що українська держава була «партією війни». Це ж не проти Порошенка, це проти української держави! Тож в якій ситуації опинились ті самі Макрон і Меркель, які більш-менш підтримували Україну? Вони що підтримували паліїв війни? Ось ця кампанія, яка досі триває на українських телеканалах, власниками яких є Медведчук і Коломойський, ця кампанія жахливо підриває міжнародну підтримку України. Єдиний спосіб запобігти цьому сценарію – я не вважаю Зеленського абсолютно безнадійним – пояснити йому ситуацію, що він дійсно буде повним лохом і лопухом, якщо він поїде на екзекуцію до Парижу. Він там перетвориться в цього «класичного українського експерта на російському телебаченні», яких спеціально запрошують для того, аби топтати їх ногами. Йому потрібно вирватись з цієї парадигми ОРДЛО і апелювати до міжнародної підтримки Заходу у дуже простій спосіб, – 73 відсотки голосували не за ОРДЛО, 73 відсотки голосували за припинення загибелі військовослужбовців і мирних жителів, а перестрілки весь час ініціюються і провокуються російською стороною на лінії зіткнення. Ось це питання потрібно ставити перед світовою спільнотою. І тут позиція України виграшна, і не слід безкінечно виляти, виправдовуватись і доповідати про виконання якихось умов по Штайнмаєру або ж по самовбивчому шляху об’єднання з ОРДЛО, тобто створення на території України абсолютно легального ворожого військового плацдарму. Це рецепт масштабної громадянської війни на всій території України. Зеленський, врешті-решт, повинен це зрозуміти, а інакше цей сценарій реалізується.
Але ж як йому вирватись? Ми ж розуміємо, що якщо Макрон починає базікати про «українські бандформування», це означає, що Макрон в долі і ми знаємо з ким. До кого можна апелювати, оскільки я дуже сумніваюсь, що бабуся Меркель прокинеться від летаргічного сну і почне намагатись перегравати ситуацію, тим більше, якщо вона не бачить у Зеленському достатньо надійного партнера?
До американського політичного істеблішменту. Вихід для України – це апеляція, перш за все до справедливості, правди, роз’яснення того, що об’єднання з ОРДЛО це КГБешний задум, що Путін веде обстріли як шантаж та психологічний тиск, тобто, – «не погодитесь на ОРДЛО, я буду продовжувати обстріли»,- ось цю його позицію слід оприлюднити всьому світові, позицію цинічного агресора і військового злочинця.
Але потрібно враховувати ще один момент. Для того, аби схиляти Україну до тих чи інших переговорів, Кремль завжди використовував ескалацію військової напруги. Перед Мінськом був Іловайськ, перед Мінськом-2 було Дебальцеве.
Я з вами не згідний. Навіщо зривати теперішню фазу переговорів? Теперішня фаза переговорів розвивається за їхнім сценарієм. Вони все це отримають без формального порушення міжнародного права. Вони розраховують все це отримати від Зеленського у Парижі, зокрема якісь подальші кроки з проведення виборів на окупованих територіях. Їм потрібно, аби Україна все це зробила своїми руками. Ось з цього треку потрібно зіскочити Зеленському. Петлю ОРДЛО в останній момент потрібно зірвати. Продемонструвати єдність нації у спротиві російській агресії. Якщо Зеленський не займе правильної позиції, то у Росії буде блискучий привід, достатній для Трампа, Макрона і Меркель, для захисту «всенародно обраного президента». Якщо Зеленський піде далі по шляху капітуляції, лугандонізації всієї України, виникне те, що називається в Україні Майданом – достатньо серйозний мирний, конституційний спротив. Військовими провокаторами в Києві це буде перетворене в якусь кроваву кашу, відповідальність за яку буде покладено, як воно і сьогодні щодня день відбувається, на так званих «нацистів». А далі «врятувати всенародно обраного президента від нациків і бандерівців» – так буде називатись ця операція.
