Ми стаємо свідками тотального руйнування колишньої системи канонічного права в Православної Церкви. І зараз Москва веде нову гібридну війну, а саме війну інтерпретацій. І саме від інтерпретації залежить, на чию користь 29 жовтня Архієрейський Собор Польської Автокефальної Православної Церкви прийняв рішення: Константинополя чи Москви. Цікаво, що Собор пройшов у один день з засіданнями київського і московського Синодів.
Передісторія
Восени 2018 р Вселенський патріархат, нарешті, вирішив вилікувати український розкол і відкликав Грамоту 1686 р а також визнав нікчемними московські анафеми, оскільки накладені вони були з політичних, а не канонічних мотивів.
У відновлену Київську митрополію Вселенського патріархату (що повинна була стати суб’єктом отримання автокефалії, про що було заздалегідь повідомлено) могли влитися всі три гілки, оскільки кожен архієрей на території України отримав від Вселенського Патріарха персональне запрошення увійти до цієї структури. Новою можливістю скористалися УПЦ КП і УАПЦ в повному складі, а з усіх представників Московського патріархату в Україні сміливості подолати розкол не словом, а ділом вистачило тільки двом. Однак, тим самим, на території України з’явилася абсолютно канонічна Київська митрополія Вселенського патріархату.
Вся інша частина Моспатріархата в Україні виявилася незацікавленою в подолання розколу і відмовилася влитися в канонічну митрополію. У канонічному полі опинилися колишні УПЦ КП і УАПЦ, а ті, хто залишився в структурі Моспатріархата, – поза. Після поновлення Митрополії в 2018 р представники РПЦ на території України – розкольники.
Така точка зору Константинополя, Афін і Києва.
У Москві панує інша точка зору: Київська митрополія невідторгнена від Москви за жодних обставин. Будь-які дії Константинополя щодо України – втручання у внутрішні питання РПЦ, а тому неприпустимі. Саме така інтерпретація ситуації дозволила Синоду РПЦвУ вимагати від Константинополя відкликання «емісарів».
Тепер визнання або невизнання ПЦУ залежить (крім політичних чинників, природно) від того, наскільки, на думку інших Помісних Церков, були канонічними дії патр. Варфоломія, чи є у церковних грамот термін дії, або ми завжди діємо за поточною ситуацією, а не за буквою домовленостей, хто, власне, в Україні є розкольником …
Хто в Україні називається розкольником з точки зору Москви, відомо дуже добре: роки агресивної пропаганди зробили свою справу.
І хоча з точки зору Константинополя РПЦвУ тепер уже повністю розкольники, яких він до 2018 р терпів по ікономії, і які відмовилися увійти в канонічну структуру, лише тільки поглибивши власний розкол, Константинополь не акцентує увагу на неканонічному статусі присутності Моспатріархата в Україні.
Двоякість польського рішення
Хоча рішення Архієрейського Собору Польської Автокефальної Православної Церкви посилається на попередні, складено воно в чудовому стилі.
«Залишити колишньою свою позицію щодо автокефалії Української Церкви, виражену в Соборних Постановах № 340 від 9 травня 2018 р № 341 від 25 червня 2018 року і № 342 від 2 квітня 2019 р Польська Автокефальна Православна Церква не проти надання автокефалії Церкви в Україні на підставі догматичного-канонічних норм для цілої Церкви, а не групи відступників-розкольників. Відступники від вчення Святої Церкви не можуть представляти здоровий церковний організм. Це порушує євхаристійну єдність всього Православ’я».
Так, наприклад, в документах Сербської Православної Церкви канонічні і неканонічні фігуранти в українському питанні вказуються експліцитно, і це робить її позицію гранично ясною. Позиція Елладської Церкви теж більш, ніж ясна: за співслужіння з представниками українських розкольників – РПЦвУ – грецьких кліриків чекають канонічні заборони.
Поляки більш витончені. По-перше, Київська митрополія охоплювала і частину Польщі, тому в остаточному розгляді українського питання є і її інтерес: відновлення Константинополем Київської митрополії гіпотетично може спричинити зміну меж Помісних Церков. По-друге, митрополит Варшавський Діонісій під час Другої світової ненадовго став предстоятелем УАПЦ. По-третє, в них говорить образа на Філарета, який прийняв у спілкування декількох польських священиків, чим він вторгся в чужий канонічний простір. І цей список можна було б продовжувати ще довго.
Опинившись між двох вогнів, польські архієреї вирішили використовувати максимально обтічні формулювання. Собор заявив про підтримку української автокефалії, зробивши реверанс Константинополю, згадав про розкольницьких угрупованнях, скориставшись при цьому дискурсом, що нав’язуються Москвою. Тут обходиться увагою головне: кого саме весь архієрейський собор вважає розкольниками в Україні, а кого – канонічною Церквою?
Крім того, Варшава натякнула на умову визнання Помісної Церкви в Україні: її єдність, тобто Київ, у першу чергу, повинен буде подолати розкол.
Поляки зробили те, що від них так чекала Москва, але сказати, що Варшава однозначно підтримала позицію Москви, неможливо в силу неоднозначності самого рішення Собору.
*Кіт Шрьодінгера — герой відомого уявного експерименту Ервіна Шрьодінгера, в якому цей кіт повинен перебувати рівночасно у двох станах — живий і мертвий.
