Після президентських виборів не минуло й кількох днів, а вже маємо спроби реваншу кіл, зацікавлених у нівелюванні досягнень останніх п’яти років і поверненні до колишнього стану речей.
“Реваншисти” почали з однієї із найбільш чутливих сфер, де все ще “зшите на живу нитку” – з церковного питання.
Як і заявляв головний провайдер московського православ’я в Україні, нардеп від “Опоблоку” Вадим Новинський, Окружний адміністративний суд Києва задовольнив заяву Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) про забезпечення позову у справі про скасування наказу Міністерства культури України, згідно з яким згадана конфесія має внести зміни в свою офіційну назву і подати ці зміни на реєстрацію до 26 квітня 2019 р. Простіше кажучи, перейменовуватися на РПЦ (У) моспатріархія поки не має. Суд ухвалив таке рішення “з огляду на те, що невжиття таких заходів може суттєво ускладнити або зробити неможливим відновлення порушених або оспорюваних прав або інтересів позивача”. До участі в справі як треті особи судом було залучено 265 релігійних організацій – представників УПЦ МП.
Про це йдеться на сайті суду, відомого й іншими своїми скандальними рішеннями про незаконність націоналізації “Приватбанку”, зупинку конкурсу на зайняття посади голови Державної митної служби, заборону призначати членів Вищої ради правосуддя за президентською квотою. Раніше цей суд скасував заборону серіалу “Свати”, продюсером якого є Володимир Зеленський, і дозволив в’їзд в Україну російському акторові Федору Добронравову. Також судді дозволили в’їжджати в Україну російському політтехнологу Ігорю Шувалову, задовольнили позов нардепа від “Радикальної партії” Ігоря Мосійчука і відсторонили від роботи в.о. міністра охорони здоров’я Уляну Супрун…
Що за закон оскаржують
Що ж оскаржують в Окружному адмінсуді московські попи? 20 грудня минулого року Верховна Рада 240 голосами (31 депутат голосував проти, з них 27 від фракції “Опозиційний блок”) ухвалила закон № 2662 “Про внесення зміни до статті 12 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України”. Він зобов’язує змінити назву таких релігійних організацій в Україні. Єдиною країною, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України і тимчасово окупувала частину території України, є Російська Федерація.
У законі є три ознаки приналежності релігійної організації до церкви країни-агресора. Це посилання на підпорядкування такій церкві у статуті, зобов’язання виконувати структурами в Україні рішення церкви, центр якої розташовується у країні-агресорі, а також обов’язкове входження представників релігійної організації України у керівні органи церкви, центр якої є в країні-агресорі. Закон вимагає наявність хоча б однієї з них. Відтак саме УПЦ МП згідно з цим законом має змінити свою назву на відповідну реаліям – скажімо, Російська православна церква в Україні. З моменту набрання закономчинності релігійні організації матимуть чотири місяці для зміни назви, інакше положення їх статуту щодо назви автоматично втратять силу. Українська православна церква Московського патріархату там прямо не згадується, але фактично йдеться саме про неї. Закон був опублікований у “Голосі України” 26 грудня 2018 року, тобто до 26 квітня УПЦ МП мала змінити свою назву.
І це вкрай не подобається очільникам філії московської церкви в Україні. У день прийняття закону голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП архієпископ Климент (Вечеря) сказав BBC Україна, що ця церква свою назвуз мінюватине буде.
Голова юридичного відділу УПЦ МП Олександр Бахов заявляв, що ухвалений Радою закон не відповідає Конституції України і з точки зору міжнародного права є “втручанням у внутрішні справи релігійної групи”. А тому він буде оскаржений у Конституційному суді
І от УПЦ МП пішла в обіцяний контрнаступ. Конституційний суд повідомив, що відкрив провадження за поданням 49 народних депутатів щодо неконституційності закону про перейменування УПЦ МП. 49 нардепів звернулися до КСУ ще 18 січня 2019 р. Уповноваженими є депутати від “Опозиційного блоку” Вадим Новинський, Олександр Долженков і Василь Німченко. Депутати вважають, що в оскаржуваному ними законі порушені конституційні права громадян, а саме право на свободу світогляду і віросповідання в розрізі права на безперешкодне ведення релігійної діяльності.
КСУ може розглядати це подання швидко або довго – терміни залежать від волі суддів і політичної кон’юнктури.
Що змінює рішення Окружного адмінсуду
Воно призупиняє розпорядження Міністерства культури, яке 26 січня цього року оприлюднило в газеті “Урядовий кур’єр” перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до свого статуту щодо назв організацій. Першою в цьому списку, складеному за результатами релігієзнавчої експертизи, вказана УПЦ МП. Її та низку інших дрібних релігійних організацій зобов’язали протягом трьох місяців внести у статути та подати їх на реєстрацію. Строк спливає 26 квітня.
Привертає увагу і час, коли винесене це рішення. Буквально після президентських виборів, коли ще навіть не пройшов інавгурацію новий глава держави, судді оперативно перевзулися в повітрі й почали задовольняти запити представників режиму Віктора Януковича і відвертих прихильників розвороту курсу України в напрямку до Москви.
Зі зміною світської влади для Православної церкви України, схоже, настають непрості часи. Адже скасування необхідності перейменування УПЦ МП – лише тактична ціль “новинських” і його однодумців. Стратегічний їхній намір значно більш глобальний – вони бажають взагалі зупинити процес розбудови українського незалежного від Кремля православ’я. У тому числі показавши тим священикам, єпископам і громадам, які вже перейшли до автокефальної церкви, що держава вже не захищатиме їхні права так, як це було за часів президента Порошенка.
Нагадаємо, перехід парафій Української православної церкви Московського патріархату почався після створення на Об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року Православної церкви України (ПЦУ). Механізм переходу встановлено Верховною Радою в ухваленому 17 січня 2019 року законі №2673. З 15 грудня 2018 року понад п’ятсот релігійних громад і монастирів перейшли з УПЦ МП до ПЦУ. Але перед виборами президента цей процес помітно загальмував – вочевидь, громади вичікують, чи не відбудеться зі зміною влади і переорієнтації політики держави у церковному питанні.
І тут важлива позиція нового глави держави. Розуміючи це, до Володимира Зеленського з нагоди його обрання президентом звернувся Святійший Патріарх Української православної церкви Філарет. У привітанні,опублікованому на сторінці Патріарха у Фейсбук, Філарет нагадав, що “у день інавгурації Господь покладе на Вас велику відповідальність за долю кожного громадянина та країни в цілому”. Висловив сподівання, що Зеленський продовжить проєвропейський і євроатлантичний курс України. І запевнив, що ПЦУ і Філарет як Патріарх готовий допомагати у цьому.
Безпосередньо про церковні питання в привітанні нічого не сказано. І це досить тонке і дипломатично виважене рішення. Адже інше могло бути розцінене як командою нового президента, так і у Києво-Печерській лаврі як примус до дружби і тиск. А так Філарет лише нагадав про рамки, за які небажано виходити майбутньому главі держави і запропонував підтримку національної церкви.
Варто спостерігати, як відреагують на це послання в таборі Зеленського. Досі ми чули від його представників лише про намір “винести за дужки” все коло гуманітарної проблематики – мову, віру тощо. Але так не буде. І не лише тому, що ці питання об’єктивно є важливими для формування державної нації. А хоча б із тієї причини, що їм приділяє велике значення Кремль. І руками своєї п’ятої колони вже почав активно повертати втрачені (як вони сподіваються, тимчасово) під час президентства Порошенка стратегічні позиції.
Якщо президент Зеленський ігноруватиме гуманітарні питання, то наразиться на спротив принаймні тієї чверті виборців, які віддали свої голоси за кандидата, який став другим. Від нього вимагатимуть належної відповіді на активізацію “партії друзів Кремля”. А останні зупинятися з власної волі точно не збираються. Їхні апетити вгамує тільки принципова позиція державної влади. І тут залишається відкритим питання: чи готовий до цього виклику Зеленський, світоглядна позиція якого залишається таємницею через відсутність публічної комунікації з виборцями.
