Він каже, що молиться за те, аби новообраному президентові вдалося подолати корупцію, задоволений з того, що Володимир Зеленський «не буде втручатися у церковні справи», і не ображається на його жарти про «термос». Він не задоволений статусом митрополії і чекає на визнання Київського патріархату. Коли? Про це в ексклюзивному інтерв’ю почесного патріарха Православної церкви України Філарета для Радіо Свобода.
– Цей тиждень – дуже складний для України і для православних, оскільки це Страсний тиждень. А всі українці – віруючі чи не віруючі – обирали і обрали президента. Для багатьох це тиждень ейфорії, а для інших – розпачу. Як змиритися тим, хто втратив віру в те, що переможе його кандидат? Ви вже встигли привітати новообраного президента, побажати йому успіхів на цій посаді. Якісь маєте поради?
– Україна усьому світу продемонструвала демократію. Всіх здивувало, що новообраний президент набрав понад 70 відсотків голосів. Це переконує всіх, що нового президента обрали свідомо. Кого вони обирали? Вони обирали президента, який повинен зробити в Україні реформи. Про реформи ми говоримо вже десятки років, а що мається на увазі під реформами? Знищити корупцію.
– Як ви думаєте, вдасться йому?
– Вдасться чи не вдасться, я не можу сказати, тому що це ціла система, і треба цю систему поміняти. Чи буде у нього така команда, яка зможе змінити цю корупційну систему? Якщо йому це вдасться, то йому буде велика шана від українського народу. Тому що Україна тоді продемонструє не тільки демократію, свободу і незалежність, а й те, що вона європейська країна. І ми молимося, щоб Господь послав йому сили зробити цей рішучий крок.
– Володимир Зеленський під час так званих дебатів, які були на стадіоні, дорікнув чинному президентові і своєму супернику Петрові Порошенку про те, що, мовляв, томос, який він ставить собі в заслугу, – заслуга не Петра Порошенка, а ваша. Як ви вважаєте? Як правило, кажуть, що у поразки один герой, а в перемоги багато. Насправді чия це заслуга?
– Треба реально подивитися. Якби не було Київського патріархату, який я створив разом з народом православним, з архієреями, з духовенством, то могла би мова йти про томос, якби церкви не було? Ясно, що не було б. І тому заслуга в тому, що ми отримали томос, насамперед тих, хто побудував церкву. Але не треба применшувати і значення президента. Тому що церква була, і президенти попередні зверталися до Вселенського патріарха, але томосу не було. Тому звичайно, що є заслуга і президента Порошенка. Але основна заслуга – те, що Київський патріархат є. Оце є основа. Без цієї основи ніякого томосу не було б. І тому Володимир Зеленський правий, що основна заслуга – це те, що був Київський патріархат, який я очолював як патріарх.
– То виглядає так, що даремно була реклама за президента Порошенка «Армія! Мова! Віра!» і критикували його за той же «томос-тур»?
– Армія є. Була небоєздатною. А сьогодні боєздатна. Армія захистила Донбас? Захистила. Правда, частина залишається окупованою.
Церква є? Є. Визнана? Визнана. Правда, тільки Вселенським патріархом.
Мова набирає силу в Україні? Набирає. Тому сказати, що все це – пусті слова, ми не можемо.
Церква повинна говорити правду. Гірка правда чи солодка правда, а говорити треба правду. Бо з правдою Бог!
– Ви знаєте, що Володимир Зеленський працював у жанрі «жартів». Іноді жартували і про церкву. І коли говорили про так званий «томос-тур», з яким їздив пан президент, вони казали: «Термос». Це такий жарт був. Чи варто йому зараз як новобраному президентові вибачитися? Бо багато людей на нього ображені за це…
– Звичайно, не можна називати томос, за який ми боролися понад 25 років, «термосом». Зеленський вже вибачився за це. Це образливо для церкви – томос, який має для нас велике значення, називати його «термосом». Але ми вибачаємо новообраному президенту за ці слова і не ображаємося.
– Як ви думаєте, чи буде він підтримувати курс на те, щоби нова Православна церква України розвивалася?
– Це залежить не від президента. Це залежить від церкви, від єпископату, від духовенства і від народу. Не треба думати, що Київський патріархат створили президенти. Деякі президенти були і проти Київського патріархату, особливо президент, який втік. Я маю на увазі Януковича. Були проти. Але не могли подолати церкву. І тому церкву створює сама церква, єпископат і народ. А народ чому? Тому, що народ хоче, щоб в незалежній державі була незалежна церква.
І тому це не залежить від президента, як він буде ставитися до церкви. Якщо буде ставитися добре, ми будемо дякувати, що він добре ставиться до церкви. Але якщо навіть й буде ставитися негативно, чого ми не передбачаємо, то церква існувати все одно буде.
– Оптимістичні слова.
Але якщо говорити про те, що деякі політичні сили, зокрема народний депутат України, прихильник української церкви Московського патріархату Вадим Новинський сказав цього тижня, що потрібно буде всі ці рішення повертати назад, тому що захоплення церков відбувалося рейдерськими методами і так далі. Це реваншистські заяви?
– Це не залежить від Новинського. Ніяких захоплень храмів не було. В деяких місцях були суперечки не між віруючими Київського патріархату і Московського патріархату, а між віруючими Московського патріархату. Вони між собою сперечалися. Одні хотіли перейти в Київський патріархат, а інші не хотіли.
І тому ми просили Верховну Раду ухвалити закон, механізм, яким чином релігійна громада обирає свій релігійний центр. І Верховна Рада ухвалила такий закон. Якщо більшість парафіян, а парафіянами вважаються ті, які живуть в даній парафії, тобто в даному селі, або, якщо в містах, відвідують даний храм, то храм при виборі центру належить більшості.
Новинський, і не тільки Новинський, Москва і Московський патріархат в Україні – на весь світ трублять, що ось «захоплюють» їх. Ніякого захоплення немає, тому що УПЦ КП не зацікавлена, щоб в нашу церкву входили люди через застосування сили. Нам треба, щоб вони увійшли добровільно в українську церкву, а не силою. І тому ми відкидаємо насильне навернення віруючих Московського патріархату у Київський патріархат.
– Це вже не в Київський патріархат, а в ПЦУ. Так?
– ПЦУ є офіційно визнана Вселенським патріархом. Але в Україні існує Київський патріархат. Тому що ми не задоволені статусом митрополії.
Ми понад 25 років існуємо як патріархат. І народ обирав патріархів. Я – третій патріарх. А до мене був патріарх Володимир, патріарх Мстислав. Патріархи були! І тому для України ми є патріархат. А для зовнішнього світу, тобто для православного світу, ми є Київська митрополія.
Але віримо, що прийде час, коли все православ’я визнає українську церкву не митрополією, а патріархатом.
– Коли це буде?
– Коли буде? Буде це тоді, коли об’єднаємо все українське православ’я в одну церкву, отоді й наспіє час визнання Київського патріархату.
– Не дуже закордонні церкви поспішають визнавати ПЦУ. З чим це пов’язано?
– Дійсно, не поспішають. А пов’язано це з Москвою. Москва настільки вплинула на ці церкви різними методами. І держава російська втручалася. З Греції ж вислали і деяких дипломатів за втручання. Значить, російська держава втручалася у ці церковні справи. І гроші відіграли свою роль. І керівництво їздило по помісних церквах і агітувало, щоб вони не визнавали рішення Вселенського патріарха про надання томосу про автокефалію. Все це вплинуло.
Але ми переконані, що прийде час, коли всі церкви, у тому числі і російська, визнають українську церкву. Чому визнають? А тому, що вона велика, майже рівна буде Московському патріархату, і не визнавати таку церкву – неможливо.
У 1992 році, коли ніхто не вірив, що ми отримаємо томос про автокефалію, ми боролися, створили церкву – і її визнали. Так і зараз ми переконані, що і об’єднання буде всього українського православ’я, і визнання буде, але потрібен час.
– Точно, що потрібен час. Але поки що, вітаючи Володимира Зеленського з обранням на посаду президента, митрополит Запорізький Лука УПЦ (МП) писав про «розкол», про те, що священиків «виганяють з їхніх домівок», «забороняють працювати». Найстрашніше – те, що «виганяють з домівок». Наскільки це відповідає дійсності? Чи це він під впливом пропаганди перебуває?
– Справа в тому, що цей архієрей Лука багато неправди говорить. І те, що він говорить, не збудеться. Україна як держава є і буде. А раз є і буде держава, то в цій державі обов’язково буде незалежна церква, тобто автокефальна. І тут, щоб Лука не говорив, проти історичного процесу, проти волі Божої, не може нічого зробити.
– З іншого боку, митрополит ПЦУ, митрополит Білгородський Іоасаф, який до вас недавно приїздив, написав пост у мережі фейсбук і скаржився на те, що незрозумілий статус церков діаспорських, незрозуміле ставлення керівництва нової церкви і до вас.
– Справа в тому, що, згідно з томосом, ПЦУ не повинна включати у свій склад парафії і єпархії, які є за межами України. Це в томосі написано. Але це залежить не від нас, тобто не від ПЦУ. А це залежить від тих єпархій і тих парафій, які є за межами України. Якщо вони хочуть бути у складі Константинопольського патріархату, ми заперечити не можемо. Але якщо не хочуть парафії і в Європі, і в Америці, і в Росії, і по всьому світу увійти до складу Константинопольського патріархату, то ми їх змусити не можемо. Але і не можемо їх відкинути. І тому ми, оскільки вони не хочуть від нас відійти, ми вважаємо їх своїми.
– А йому писали у відповідь про те, що він незадоволений відсутністю якоїсь посади чи ще щось. Чи все це від лукавого?
– Там багато з чим можна не погоджуватися. Але треба сказати, що митрополит Білгородський Іоасаф написав правду.
– Київський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, щодо припинення перейменування УПЦ (МП). Вони так і залишаться поки що за рішенням суду УПЦ (МП). Очевидно, Міністерство культури подаватиме апеляцію.
– У нас суди, на превеликий жаль, несправедливі. І тому я не впевнений, що це рішення є справедливим на користь і української держави, і українського народу. Наші суди треба реформувати, щоб вони були справедливими судами, а не прилаштовувалися до тих чи інших політичних сил. Я вірю в перемогу правди.
– Вплив Москви залишається, як був. Зараз значно менший, але більш ворожий, очевидно. Як може народ протистояти цьому впливу?
– Народ може протистояти. Яким чином? Коли об’єднуються в Київському патріархаті, у правдивій ПЦУ. Поступово, крок за кроком. От минуло чотири місяці, як ми отримали томос про автокефалію ПЦУ, вже перейшло в нашу церкву понад 500 парафій Московського патріархату. І цей процес триватиме.
– До речі, кажуть, що в останні дні перед виборами цей процес повільнішим став.
– Це дійсно так. Бо думали, що буде президентом людина, яка не буде підтримувати оцей процес об’єднання українського православ’я. Зеленський заявив, що він не буде втручатися у церковні справи. І це добре. Але якщо він не буде втручатися, то народ сам обере українську церкву.
– До речі, минулого разу, коли ми з вами зустрічалися, десь перед Новим роком, то говорили про КДБ і про те, як церкві було непереливки під час правління КДБ. Там був такий, що називається, недоговорений момент, стосовно реєстрації церков. Ви тоді сказали про те, що без згоди КДБ не ставили ні архієреїв, ні священиків. Треба було з ними узгоджувати всі призначення, тому й існувала реєстрація. Указ архієрея був недійсним, якщо немає реєстрації.
Питання від моїх колег: у чому полягала ця реєстрація? Що потрібно було? І як все це відбувалося?
– Потрібно, щоб кандидат чи в архієреї, чи в священики був лояльним до радянської влади. Якщо кандидат лояльний до радянської влади, то тоді давали дозвіл в КДБ, точніше, Рада у справах релігій. Бо там працювали ті ж офіцери КДБ. В Раді у справах релігій давали дозвіл, що це людина лояльна до радянської влади. Якщо людина нелояльна, була проти радянської влади, то тоді не давали дозволу на рукоположення.
– А у чому полягала ця лояльність?
– Вони стежили, чи дії твої відповідають твоїм словам, виступаєш ти проти радянської влади чи не виступаєш.
– Але водночас тих, хто не визнавав, відправляли до тюрем, таборів…
– Тих і розстрілювали, і до Сибіру відправляли. Коли поверталися вони, їм не давали право служити.
– У цьому сенсі церква завжди має бути лояльною до влади чи ні?
– Церква визнавала закони радянської влади і підпорядковувалася цим законам, крім того, коли це стосувалося віри. А коли вимагали відмовитися від Христа, тоді і священики, і єпископи, і миряни йшли в Сибір і йшли на розстріл.
– Схожа ситуація зараз складається з священиками в анексованому Криму. Наприклад, архієпископ Климент. Вже було, що і його затримували, йому там дуже непросто.
– Справа в тому, що дійсно в Криму і в окупованих районах Донбасу свободи для нашої церкви немає. І тому на окупованих територіях Донбасу богослужіння звершуються, але підпільно. І Московський патріархат мовчить про це, не каже, що там захоплюють храми. Там не тільки храми захоплюють, а там взагалі не дозволяють звершувати богослужіння, особливо на Донбасі. Так само і в Криму.
Але ми спілкуємося і підтримуємо архієпископа Климента, він відстоює незалежність і територіальну цілісність Криму, який є частиною української держави. Але віримо, що і там настане свобода.
– Перед Великоднем мені завжди пригадується дитинство. Я на Великдень з бабусею ходила до церкви. Тоді це було заборонено. І вночі треба було піти, коли ти ще був маленьким, до церкви, а потім вдень влаштовували такі собі «суботники» в неділю. І так визначали: хто не був на «недільнику», той, значить, ходив до церкви. І це таїнство зараз для загалу поволі зникає. Як це все повернути? Чи цього не треба повертати?
– Ходили і ходять. Зараз на пасхальні богослужіння приходять і діти, і молодь. Тому що ми маємо свободу. А не ходять тільки ті, які або ліниві, або маловірні.
– А як багато людей, а храмів мало?
– Храмів зараз більше, ніж потрібно. Тільки Київський патріархат зараз має понад 7 тисяч парафій. А Московський патріархат скільки! Взагалі Україна за кількістю парафій є найбільшою церквою серед всіх православних церков. Більша від Російської.
– Якщо говорити про Великдень і якісь мудрі побажання, напуття для всіх вірян?
– Ми святкуємо Воскресіння Христове – перемогу над смертю. А була ця перемога після чого? Після Голгофи, після страждань. Але ті, хто розпинав Ісуса Христа, – торжествували перемогу над «богохульником», але коли Христос воскрес і переміг смерть, то хто торжествував перемогу? Христос, його послідовники, апостоли, жони-мироносиці і всі, хто вірили в нього.
А первосвященики що робили? Гроші давали сторожі, щоб вона говорила неправду: «От ви кажіть, що Він не воскрес, а що Його вкрали». Так от, святкуючи Воскресіння Христове, ми повинні вірити не тільки в перемогу життя над смертю, а в те, що правда в земному житті завжди перемагає.
Яким був Радянський Союз сильним і безбожним, але перемогли ми. Я пам’ятаю, як мені закидали в радянські часи, що нам прийшов кінець, що ми вступаємо в комунізм, де немає ніякої релігії. Я тоді їм сказав, що якщо вони не будуть терпіти нас в комунізмі – то комунізму не буде, а церква буде. Так от і стало: комунізму немає і ніколи більше не буде. А церква є і буде. Бо з церквою Бог і правда.
Тому в житті треба йти дорогою правди, навіть якщо ця дорога пов’язана зі стражданнями – потрібно перетерпіти і йти дорогою правди, бо кінець – це перемога, як і кінцем Голгофи було Воскресіння Христа.
– Але ж в деяких людей немає терпіння до такого тяжкого шляху.
– На те є божественна благодать. Якою силою мученики терпіли страждання?! Що їхня людська природа не може не перетерпіти? Божественною благодаттю.
А в радянські часи, коли йшли в Сибір – їм пропонували відмовитися від Христа взамін на свободу, але вони не відмовлялися і йшли і в Сибір, і на розстріли. Наприклад, преподобного Меркурія Чернігівського двічі на розстріл вели, і він не боявся, бо куля не вилітала – і тому вони не могли його розстріляти. Тобто божественна сила допомагає кожній людині, яка вірна Богу. Тому той, хто каже, що не може терпіти, – це неправда, звернись до Бога, і Він тобі допоможе, і дасть тобі силу – і ти подолаєш всяку неправду.
