Архімандрит Герасим Франгулакіс, Грецька митрополія Німеччини (Вселенський патріархат)
Ганновер, Німеччина
Лист Преосвященнішого Митрополита Навпактського вл. Ієрофея до ДІС [Постійно діюча комісія Священного Сминоду] Елладської Церкви стосовно автокефалії Української Церкви ставить речі на свою правильну екклезіологічну основу. Прикро, звісно, що доводиться говорити і писати стільки, щоб незрозуміле стало зрозумілим! Одначе, що вдієш, така потреба виникла внаслідок темних цілей і впертості Російської Церкви викинути на задвірки Вселенський патріархат усіма дозволеними та недозволеними засобами.
Очевидно й те, що чиниться специфічний тиск, що межує майже з насильством, особливо у Церквах, які стикаються з різними проблемами, зокрема і з економічними. Колись переслідувана Церква Радянського Союзу знаходиться нині у напрочуд приємному співробітництві з політичною владою Росії і намагається нав’язати Православному Християнському світу безглузду теорію Третього Риму, яку вона старанно насаджує серед багатьох і яка не має жодного розумного підґрунтя, ба, навіть логічного й історичного зв’язку.
Московський Патріархат вирішив, що випала слушна нагода у зв’язку з темою автокефалії в Українській Церкві для того, щоб матеріалізувати свої завдання, а саме викинути на задвірки Вселенський Патріархат. Він [Московський патріархат] доклав зусиль у тому, щоб показати, ніби зазнає несправедливості з боку Вселенського Патріархату, й оголосив йому війну, яку, звісна річ, зобразив як захист і опір його [Константинополя] канонічним діям. Російська Церква, попри свої енергійні підніжки задля зведення нанівець діяльності Святого і Великого Собору 2016 року, ніколи не могла перетравити те, що він відбувся успішно. Сам успіх Православної Церкви вона [Російська Церква] сприйняла як поразку, з якою, як показують реалії, ще й нині не може впоратися, і як тільки їй випадає зручна нагода, от-як з Україною, вона намагається, як то кажуть, помститися кров’ю, маючи постійно на меті ослаблення й ізоляцію Вселенського Патріархату. Безглузді бравади та некоректні антицерковні й антиканонічні дії Московського Патріархату сягнули тої межі, коли йде мова про розрив Спілкування зі Вселенським Патріархатом, [але] жодним чином, однак, не залякали Вселенського Патріархату та Вселенського Патріарха. Навпаки, здійснюючи свої права, Першопрестольна Церква Константинополя, Вселенський патріархат надали продуману та вичерпну відповідь неслухняній чужій доньці й нинішній сестрі; Російська Церква, не рахуючись з цим, знаходиться тепер у незручній позиції, вугілля, яке вона ж запалила, тримаючи у своїх руках, через що протидіє судомно та без належноїо розсудливості, Церкві, з якою намагається оспорювати першорядну роль у світовому Православ’ї.
Складне становище, у якому через власну провину знаходиться Московський Патріархат, виникло через непродумані дії, до яких вона вдається увесь цей проміжок часу, займаючись спекуляціями, брехнею, попередженнями [погрозами] і поливанням бруду. Ознаки брехні, попереджень і поливання брудом міг побачити будь-хто з першої ж миті, щойно постало питання з автокефалією Української Церкви, у поведінці Російської Церкви та її спідручних.
Не зупиняючись ні перед чим, не соромлячись, вони викидають бруд на Вселенський Патріархат і все, що з цим [питанням] пов’язано. Митрополит Онуфрій на зібранні архієреїв добалакався до того, що «пророкував», що «у майбутньому відбудеться об’єднання (Української Автокефальної Церкви) з уніатами під омофором Папи Римського»!
Той факт, що Російська Церква вичерпала свій «арсенал зброї», який, як думала, у неї був, – це ілюструється і сказаним, і написаним як усередині, так поза її межами.
У своїй заяві Синод Онуфрія від 3 квітня цього року, між іншим, пише: «Треба прийняти до уваги той факт, що висунута Константинопольським Патріархатом історична й канонічна аргументація щодо свого права втручатися у справи інших помісних Церков, вважається безґрунтовною, вигаданою, безпідставною, такою, що йде врозріз з канонами Церкви. Отже, жодного права не мав Константинопольський Патріархат втручатися у церковні справи України».
Гідне уваги і те, що «треба прийняти». Чому «треба»? Хто нав’язує це? Стає напрочуд ясно у самому реченні, наведеному трохи нижче, де Вселенський Патріархат згадується просто як Константинопольський Патріархат, а не як Вселенський. Майже усіма цими способами Російська Церква показала, що Вселенськість Патріархату її дратує, їй небажана, мов більмо в оці, її вона оспорює на свою користь, а тому піддає сумніву, а тому і «треба». Вони згадують, що аргументація Вселенського патріархату щодо канонічних прав іде врозріз з канонами Церкви. Невизначена згадка! Якими канонами? Та ж ясно, з канонами Російської Церкви. Не маючи твердих доказів, щоб їх висунути, вони вимушені відступити і прийняти розв’язок питань, які [самі] створили, шляхом скликання Всеправославного Собору. Вони чинили тиск, вдавалися до примусу, а коли побачили, що Фанар непохитний, намагаються тепер сховатися за Всеправославним Собором, вважаючи, що деякі ієрархи з різних Православних церков їх підтримають. Так і добре, що Вселенський Патріархат і Вселенський Патріарх повинні бути підзвітними, бо ж виконують повністю свої обов’язки! Якби вони зі свого боку уважно прочитали послання Митрополита Навпактського вл. Єрофея до ДІС Елладської Церкви, то їм було б достатньо для того, щоб вирішити будь-які труднощі, з якими зіткнулися, наскільки, звичайно, ці труднощі не нав’язуються іншими. Але всі ці прихильники тактики Російської Церкви повинні збагнути, що мова йде про зрозумілі самі по собі речі. Більшість говорить про страх розколу в Православній Церкві, і [одночасно] шикуються до лав тих, хто збирається його спричинити.
Тут у Німеччині, місці мого служіння, римо-католики і протестанти розуміють незгоди, що можуть існувати між Православними Церквами, не можуть, проте, ніяк зрозуміти факт розриву Спілкування зі Вселенським Патріархатом за ініціативою Московського Патріархату, для них це безглуздя! Так само дивним це видається в очах Православних, коли вони беруть співучасть у Православних спільних відправах і бачать, як священики Російської Церкви або виходять, або не беруть у них участі.
На жаль, Православ’я стало іграшкою в руках Російської Церкви!
