Автор Саїд Ісмагілов
Ексмуфтій Духовного управління мусульман України «УММА», лейтенант 57 ОМПБр.
Вам це не нагадує Росію? Насправді такі різні країни можуть бути ідеологічно близькими
Перська імперія хоч і впала під натиском арабів-мусульман, які прийшли з пустелі, але населення, його культура, звичаї, ідеологія та релігійні традиції нікуди ж не зникли. От саме в цьому і криється загадка виникнення шиїзму.
Для персів це було страшне приниження, фактично національна катастрофа — велика тисячолітня імперія, що мала високу культуру, писемність, цивілізацію, воювала з Грецією і Римом, одномоментно впала під ударами кочовиків-арабів. Ці кочівники-араби не мали нічого окрім ісламу та Корану, але цього було цілком достатньо, щоб стався пасіонарний вибух.
Араби, окрилені месіанською ідеєю, несуть віру і боже слово всьому світу, і тут під ноги потрапили якісь перси, яких в блискавичних битвах просто розігнали по всьому Іранському нагір’ю і, навіть, не помітили. Перси сказали: добре, ми приймемо ваш іслам, але інший іслам, не такий як у вас. Фактично підкорені уламки Перської імперії були вагітні на реваншизм, і незабаром склалася ситуація, яка і дала поштовх виникненню шиїзму. Шиїзм виник як політичний рух. Саме слово «шийʼа» буквально означає «партія» або «партія Алі».
Лідера можна як обрати, так і зняти з посади
Пророк Мухаммад (мир йому!) помер, не залишивши прямої вказівки щодо того, хто мав стати його наступником. З мене іноді глузують, коли я кажу, що іслам — це дуже демократична релігія, бо за канонами ісламу лідер обирається уммою — громадою мусульман з кола найбільш гідних кандидатів. Лідера можна як обрати, так і зняти з посади, якщо виявиться, що він не відповідає вимогам і потребам суспільства. Тому перших халіфів після смерті Пророка обирали делеговані представники шляхом голосування.
Шиїзм в ранньому ісламі виник як коло прихильників Алі ібн абу Таліба — двоюрідного брата пророка Мухаммада. Це був суто політичний рух, і в релігійному плані вони на початках нічим не відрізнялись від інших мусульман. Головною метою було обрання Алі халіфом, бо його прихильники вважали його найкращим кандидатом для керівництва державою. Варто зазначити, що тривалий час халіф уособлював у собі і політичного, і релігійного лідера. Тобто він вважався найвищим авторитетом не лише у керуванні державою, але і найвищим духовним авторитетом. Подивиться на іранських аятол, вони уособлюють в собі ідею цілісності влади, щоправда, зі своїми специфічними шиїтськими поглядами.
Алі ібн абу Таліб чекав на свій час більше двадцяти років, і таки став четвертим праведним халіфом. Для мусульман-сунітів він гідний духовний лідер і високо шанована особа, а шиїти, вже після його загибелі, почали його вважати своїм першим святим імамом — засновником династії Алідів.
Нащадки Алі отримали підтримку саме на територіях колишньої Перської імперії, де щиро вірили в ідею божественної природи верховної влади, в династичне правління, і в містичну природу верховної влади, де верховний лідер носить в собі «божу частинку». А араби тут вигадали якісь вибори халіфа… Які ще можуть бути вибори, коли вже є «богообрана династія»!? Те, що арабам тих часів було абсолютно не зрозуміло і не притаманно, для персів навіть не підлягало обговоренню. Цар є цар! Ви що про себе надумали, холопи? Вирішили обирати царя? Неприпустиме богохульство і нахабство!
Вам це не нагадує Росію? Насправді, такі різні країни можуть бути ідеологічно близькими. Сакралізація верховної влади, де не справа плебсу вирішувати, хто тут цар, спільна ідея для обох режимів. На цьому фоні Україна, що традиційно виганяє президентів і влаштовує проти них революції, сприймається нашим ворогом, як оплот неприпустимого святотатства і єресі. Ми не сакралізуємо жодну владу, і як її обрали, так потім і звільнили. Одним словом — «араби із пустелі» — які не зважають на уявну велич верховної влади.
Після відсторонення від влади синів Алі ібн абу Таліба, особливо після трагічної загибелі Хусейна, шиїзм почав набувати специфічних релігійних ознак, що були внесені в нього саме персами. Окрім щорічної містерії Шахсей-Вахсей (Ашура), де шиїти займаються самокатуванням і побиттям себе (про це окремо розповім в подальших дописах), виникає ціла низка уявлень і культових практик, яких не було в ісламі.
Центральне місце посідає вчення про імамат — ланцюжок шиїтських імамів — нащадків Алі, яким надається статус святих і безпомилкових носіїв таємних сакральних знань. Шиїзм розпадається на купу сект і напрямків, але у ХХ столітті їх всіх бере під контроль головна шиїтська країна — Іран. Іран стає беззаперечним лідером серед шиїтів і починає просувати ідеологію і вплив «іранського світу».
