П’ятниця, 29 Березня, 2024
Бiльше

    Військовий капелан ПЦУ, який працює на фронті розповів про свою “роботу”

    Військовий капелан – це представник духовенства, який в армії має закривати релігійні потреби бійців: відповідати на їхні запитання до Бога та налаштовувати на бій. Капелан офіційно прирівнюється до заступника командира полку або батальйону, він має персонального помічника, особистого озброєного ад’ютанта та відповідає за моральний стан бійців і їхніх сімей, а також відспівує загиблих та освячує зброю.

    Зараз у ЗСУ більшу частину капеланів становлять священники ПЦУ, які підпорядковані Синодальному управлінню військового духовенства, також є капелани з УГКЦ, Перший український батальйон військових капеланів від протестантських пасторів та імами – капелани-мусульмани.

    The Village Україна поговорили з капеланом отцем Ігорем Коваликом про його службу, стосунки з людьми інших конфесій, можливість душпастирства ворога та ставлення церкви до вбивства під час війни.

    Мене звати отець Ігор Ковалик. Мій позивний ще у процесі формування. [посміхається] Мені 28 років, я військовий капелан артилерійського дивізіону, священник Православної церкви України. Зараз я перебуваю на фронті, у безпосередній близькості до зони бойових дій, але з міркувань безпеки воїнів, душпастирською опікою яких я займаюся, розголошувати точного свого місця перебування не можу.

    Узагалі хто такий капелан? Саме слово капелан у перекладі з латини означає «священник» (військовий, медичний і т.д.), «той, що служить у капелі» (каплиці або невеликій церкві, при держструктурі).

    До повномасштабної війни я був звичайним священником, опікувався двома парафіями, викладав християнську етику в школах, вів гурток «Джура» за Будинку дитячої та юнацької творчості. Також був капеланом військово-патріотичного клубу «Молодіжна Козацька Січ» Ярмолинеччини.

    З довоєнного життя нині найбільше сумую за своєю сім’єю: дружиною та донькою. Хоча це й звучатиме зараз трішки пафосно, найсакральнішим моментом війни для мене буде той, коли пролунають слова: «Ми перемогли». А поки ми всі робимо свою роботу.

    Як стати капеланом

    Для священників дозвіл опинитися на фронті був здобутий довгим і нелегким шляхом. Багато зусиль довелося докласти всій повноті ПЦУ, зокрема Синодальному управлінню військового духовенства, для того, щоб наші священники одними з перших отримали мандати на право капеланського служіння.

    У кожній військовій частині на постійній основі повинен бути один капелан і помічник капелана. Капелани дивізіонів у складі частини після закінчення війни йдуть у резерв. Помічник капелана – це солдат, завданням якого є забезпечення безпеки капелана в умовах бойових дій. Його капелан обирає сам серед бійців, якими опікується. Оскільки є окремі підрозділи, де всі або більшість особового складу сповідують іслам, у них замість капелана є свій імам (капелан-мусульманин). Імамом може стати старійшина ісламської громади, найдосвідченіший знавець Корану.

    Щоб стати капеланом, потрібно мати духовну освіту, бути священником зі «стажем» від п’яти років і здобути мандат на право капеланського служіння. Щоб цей мандат отримати, у тебе має бути визнаний державою диплом про духовну освіту або диплом про духовну освіту без визнання, але тоді разом із ним державний диплом магістра будь-якої спеціальності.

    «Отче, прокидайтеся, московити пішли в наступ»

    Повномасштабна війна для мене почалася 24 лютого з дзвінка товариша зі словами: «Отче, прокидайтеся, московити пішли в наступ». Того ж ранку ми з моїм батьком, який також є священником, поїхали до церкви та відслужили прохальний молебень до Богородиці за нашу владу, військо та народ неньки-України, бо ще до повномасштабної війни розуміли, що військо може багато, але військо, з яким Бог – може все. Ми відчували ту необхідність для себе та для нашої пастви у спілкуванні з Богом і проханні його заступництва.

    З першого дня повномасштабної війни та до 11 жовтня ми разом із батьками розгорнули польову кухню за церкви, волонтерили для армії та внутрішньо переселених осіб. Намагалися знайти тих, кому необхідна наша допомога.

    А 11 жовтня все відбулося якось дуже раптово – прийшло усвідомлення моєї необхідності у війську. Не було сумніву, що мої батьки впораються з волонтерством і без мене. Тому я поїхав у військову частину, узяв відношення і почав збирати документи, необхідні для того, щоб поставити мене на посаду військового капелана. Так почався мій шлях.

    На фронт я був проведений Божою рукою

    На фронт я був проведений Божою рукою. Господь дав мені розуміння того, що моя праця як військового капелана, моє служіння необхідніше на фронті більше, ніж у тилу. Тому я не міг більше залишатися там та ухвалив рішення їхати до хлопців, щоб забезпечити їхні релігійні потреби.

    Служіння військового капелана на фронті насправді мало чим відрізняється від служіння звичайного священника у храмі на парафії. Це певні таїнства: сповідь, причастя, хрещення, вінчання, освячення різних предметів, благословіння перед боєм, спільна молитва. Коротко й офіційно це називається забезпеченням релігійних потреб.

    Насправді найголовніше для військових – мати можливість отримати відповіді на запитання, які вони давно хотіли поставити священнику, але з якихось певних причин чи міркувань не змогли цього зробити раніше, а на фронті ці питання загострилися. Спілкування – це основа військового капеланства, тому що всі інші молитовні, требні моменти займають лише 15% усього капеланського служіння.

    Бійці можуть звернутися до мене з будь-яким питанням

    Щодня, неважливо будній це чи вихідний, моє завдання як військового капелана – у будь-яку годину дня та ночі забезпечити релігійну потребу військовослужбовця, який до мене звернувся. Щоправда, коли з’являється вільна хвилинка, я можу й щось смачненьке хлопцям приготувати. В основі всього – людське ставлення.

    Бійці до мене можуть звернутися з будь-яким запитанням, навіть якщо це напряму не стосується мого капеланського служіння. Я завжди вислухаю та постараюся допомогти вирішити те, що турбує людину.

    Попри віросповідання кожного бійця особисто, увесь особовий склад є для мене рівним. Вони всі для мене – діти Божі, яких Господь довірив мені для душпастирської опіки. Тому я ніколи не роблю різниці між конфесійною приналежністю. Вони до мене ставляться як до священника, побратима та товариша. Відповідно, і я ставлюся до них із повагою.

    Чи може капелан душпастирствувати ворога?

    Такого випадку, щоб капелан опікувався полоненими зі сторони ворога, не було й навряд чи він колись буде. Хоча б тому, що там уже попрацювало духовенство Російської православної церкви, для якої з політичних міркувань ми є невизнаними, неканонічними. Визнають вони лише УПЦ Московського патріархату, яка є частиною Російської православної церкви – фактично Російською православною церквою в Україні. А серед їхнього духовенства немає жодного капелана. Тому чому б їм до нас звертатися, якщо вони нас не визнають як священників?!

    Однак, якби був запит на таке спілкування, я би погодився, хоча на 100% впевнений, що ця розмова не дала б результату.

    Гріх за вбивство росіян переходить на тих, хто відправляє цих військових сюди вбивати та бути вбитими

    Більшість наших бійців розуміє, що захищають своє. Вони не пішли на чужу землю та не вбивають там людей. Вони виконують святий обов’язок, який покладений самим Господом – захищати своїх рідних, близьких, кровних. Це обов’язок кожного чоловіка – турбуватися про своїх рідних і близьких. Бо немає більшої любові, як хто душу свою покладе за ближнього свого. Інший момент, що вбивство як насильницька смерть нікуди не дівається. Річ у тому, що не всі розуміють, що цей гріх переходить на тих, хто відправляє сюди цих військових убивати та бути вбитими. Гріх на тих, хто благословляє їх на вбивство українців.

    Це основний і найперший момент, який капелан має роз’яснити бійцям – що вони не прийшли когось вбивати, що вони захищаються, що вони не чинять гріх, а вони виконують Божу волю і Божий заповіт – заповіт любові до ближнього.

    Найсвіжіше

    Популярне