Понеділок, 19 Вересня, 2022
Бiльше

    Ми не плачемо в день Успіння, а радіємо, бо Приснодіва Марія, як найбільш гідна цього – входить у блаженне вічне життя, – митрополит Епіфаній

    Проповідь Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Успіння Божої Матері

    Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

    Всіх вас сердечно вітаю з великим святом, яке нині ми вшановуємо – з Успінням Пресвятої Богородиці!

    Дивне це свято і для людини зовнішньої може бути незрозумілим. Завершується земне життя Пречистої Діви – а ми радіємо. До гробу кладеться тіло Її – а ми святкуємо. Смерть торкається навіть Тієї, хто найближчою є до Бога, хто є Матір’ю Сина Божого, але навіть самого цього імені – смерть – ми не вимовляємо, називаючи подію Успінням.

    У такий спосіб ми бажаємо підкреслити нашу віру в перемогу над смертю, нашу віру у воскресіння та життя вічне. Сьогодні, у недільний день, ми згадуємо і вшановуємо Воскресіння Христове, як основу нашого власного воскресіння. А вшановуючи Успіння Богородиці, ми бачимо в ньому образ блаженного переходу від життя тимчасового до вічності, від світу цього – до Дому Отця Небесного, де приготовлені оселі тим, хто любить Бога.

    Для глядача зовнішнього шанована нами нині подія – це смерть, це покладення мертвого тіла у гробі, це завершення життя. Але насправді в події Успіння виявляється божественна перемога над смертю, бо для Діви Марії вона стає лише сном, коротким сном між тимчасовим життям і блаженним вічним буттям у Царстві Сина Її.

    Тому і називаємо цю подію не смертю, навіть не упокоєнням, а саме Успінням.

    Бо за словом Писання для грішників смерть є лютою та страшною, адже вона відбирає у них все, що цінували вони, чим насолоджувалися, заради чого існували, стаючи вратами до відплати за гріхи. Образ цього бачимо у відомій євангельській притчі про безумного багача та убогого Лазаря. Багач у розкошах і безтурботності проводить життя, бенкетуючи та розважаючись. Але коли приходить час смертний, то потрапляє у пекло, де тяжко страждає і не має надії навіть на полегшення своїх мук. Так і для всякого грішника, який радість та втіху бачить лише в задоволенні своїх пристрастей, смерть є катастрофою, завершенням всіх надій та всього, що він вважав добрим.

    Натомість для благих і праведних завдяки Христовому воскресінню, завдяки божественній перемозі над силою пекла, смерть стає сном тимчасовим, який завершується радістю входження у блаженне вічне життя. В те життя, про яке ми щоразу в час заупокійних молитов кажемо, що там немає ні скорботи, ні навіть зітхання.

    Як багато людство загалом і кожна людина зокрема працюють і турбуються, щоби не відчувати голоду й холоду, щоби не страждати від хвороб, не жити в страху перед наслідками війни. Заради задоволення своїх бажань і просто заради підтримання власного життя люди тяжко працюють, виснажуючи сили душі й тіла. І так живучи, люди, ніби під Дамокловим мечем, постійно перебувають під страхом смерті, яка може увірватися в їхнє буття неочікувано, забравши все, що вони вважали сенсом і змістом свого існування.

    Знаючи все це, і усвідомлюючи не лише зі слів та через міркування, але через наш власний, особистий досвід, чи не будемо ми вважати вірним, розумним і правильним бажання позбутися всіх цих страждань, небезпек і загрози? Чи не є мудрим прагнути життя кращого, позбавленого хвороб, вільного від страждань, не обтяженого необхідністю задовольняти потреби в їжі та питті? Всяка розважлива людина погодиться з тим, що слід прагнути кращого. І це краще – не фантазія чи марення, не мрія, яка не може здійснитися, але істина і реальність. Це є істинне вічне життя, яке Бог приготував тим, хто любить Його, і яке Він дає нам, як дар власної любові.

    Саме тому апостол Павло каже: «Для мене життя – Христос, i смерть – надбання. […] Маю бажання визволитися i бути з Христом, бо це незрівнянно краще» (Флп. 1:21,23). Все, що є тут, в світі цьому – тимчасове. Все, що в ньому – і добре, і скорботне – завершується біля гробу. Нагими народжуємося ми, і нагими відходимо в землю, від якої взята була людина. Але якщо для тих, хто не має віри, смерть – це кінець всього доброго, то для вірних, як, наприклад для апостола Павла, вона – надбання і перехід до кращого, бо вона стає дверима до блаженної вічності з Христом.

    Тому ми не плачемо в день Успіння, а радіємо. Бо одна з нас, людей, Приснодіва Марія, як найбільш гідна цього – входить у блаженне вічне життя. Вона не втрачає, але набуває. Життя не полишає Її, але навпаки – Пречиста Діва наповнюється життям невичерпним і блаженним.

    Кожна матір знає, що тривала розлука з дитиною для неї – скорбота і біль. І коли возз’єднуються мати й дитя – це радість для обох і втіха для ближніх. В день Успіння Пречиста Діва завершила час життя тимчасового, але в цю ж мить завершилася і Її розлука з Божественним Сином. У блаженній вічності Мати з’єдналася з Дитям своїм – то плакати і ридати ми маємо над гробом Пречистої, чи радіти з Нею і за Неї, що Вона вже ніколи не розлучиться з улюбленою Дитиною?

    Життя світу цього тимчасового з усіма притаманними йому скорботами полишає біля гробу Пресвята Владичиця. Але не полишає нас і не віддаляється від нас! Як після Різдва Христового залишалася вона незмінно Дівою, так і після Успіння свого – залишилася невідступно з нами. Воістину вона завжди перебуває з тими, хто через віру в Сина Її став і для Богородиці усиновленою дитиною, як став нею улюблений ученик Христовий Іоанн Богослов.

    Коли смерть приходить, то розлучає вона нас із ближніми нашими. Але Успіння Богородиці є запевненням та доказом, що розлука ця – тимчасова і для вірних подібна до розлуки сну. Коли засинаємо, то розлучаємося з усіма, але коли прокидаємося – то знову спілкуємося. Так і смерть для вірних є сон, від якого прокидаємося завдяки Воскресінню Христовому, знову зустрічаючи тих, з ким гроб розлучив нас.

    Тому свято Успіння для нас – день радісний. Не плач над гробом померлої супроводжує нас цього дня, але радісне прославлення Тієї, хто здобула життя вічне і має великий благодатний дар допомагати прийти до цього життя всім, хто вірує в Христа, Сина Божого і Сина Діви.

    Відтак з особливими почуттями зустрічаємо ми це свято року нинішнього, коли ворог продовжує нести горе, страждання, руїну і смерть на нашу землю. Бо серед темряви зла воно є світлом надії на перемогу. Серед руїни воно стає свідченням чудесного відновлення. Коли смерть відбирає кращих, коли гинуть невинні – Успіння нагадує нам, що розлука із ними є тимчасовою, бо на всіх нас очікує воскресіння і вічність.

    Успіння нагадує нам також про винагороду для праведних і відплату справедливу – для грішних. Бо тих, хто виявив найвищу міру любові до ближніх, жертвуючи заради них навіть життям – очікують вінці нетлінні. А для душогубів і вбивць, для ворогів правди за словом Спасителя приготовлене місце вічної муки, як справедлива відплата за служіння дияволу.

    Тож Успіння – не лише свято, коли ми згадуємо історичну подію відходу Діви Марії від світу цього до блаженного буття. Воно також є закликом до кожної людини: доки ще є час – обирати своєю вірою і справами саме таке, блаженне буття. Щоб не змарнувати цю можливість, існуючи в гріхах і за гробом отримавши справедливу відплату, як отримав її нерозумний багач із згаданої нами раніше євангельської притчі.

    І нехай приклад святого життя і благодатна допомога Пречистої Владичиці нашої, Богородиці і Приснодіви Марії, допоможуть нам у світі цьому жити гідно й праведно, а відійшовши до гробу – бути разом з Нею та з Її Божественним Сином там, де нема ні скорботи, ні зітхання, але вічне життя.

    Амінь.

    Найсвіжіше

    Популярне