Другий день Апостольської подорожі Папи Римського Франциска завершився зустріччю з парафіянами «індіанської» парафії в Едмонтоні, під час якої він поділився думками про те, що означає слово «примирення».
«Якщо хочемо примиритися між собою та всередині себе, примиритися з минулим, із зазнаними кривдами та зраненою пам’яттю, з травматичними подіями, які не може зцілити жодне людське втішення, потрібно підвести погляд на розіп’ятого Христа, мир черпається з Його вівтаря», – сказав Папа Франциск, зустрічаючись у понеділок, 25 липня 2022 р., пополудні за місцевим часом (після півночі за київським) із парафіяльною спільнотою храму Пресвятого Серця перших народів в Едмонтоні, повідомляє Vatican News.
Цей храм, споруджений 1913 року, є однією з найстаріших католицьких церков міста. В 1991 році архиєпископ Джозеф МакНейл визначив його як національну парафію перших націй, метисів та інуїтів, що була першою такого роду в країні. Тут католицька віра виражається у контексті тубільної культури. Храм також став духовним осередком для багатьох мігрантів і біженців, які прибули до Едмонтона.
Вислухавши привітальне слово пароха та двох парафіян, Папа зауважив, що радий бачити тих, кого кілька місяців тому приймав у Ватикані, а тепер прибув до їхнього дому як друг і паломник у храмі, в якому вони збираються, щоб «як брати і сестри прославляти Бога». Беручи до уваги душпастирський контекст, він зазначив, що цей храм є «домом для всіх, відкритим та інклюзивним, таким, як повинна бути Церква», в якій кожен повинен почуватися бажаним. Святіший Отець також подякував за конкретну уважність до бідних, яких «чимало в цій багатій країні».
«Водночас, ми не повинні забувати про те, що також і в Церкві з добрим зерном змішується кукіль. І саме через цей кукіль я хотів здійснити це покутне паломництво, розпочавши його сьогодні вранці, творячи пам’ять про зло, яке зазнали індіанські народи з боку багатьох християн, болісно просячи за нього прощення», – сказав Папа, додаючи, що його ранить думка про те, що католики брали участь у політиці асиміляції, що прищеплювала «почуття нижчості, обкрадаючи громади та людей з їхньої культурної та духовної ідентичності». І це чинилося також «в ім’я освіти, яка вважала себе християнською», в той час як відправною точкою освіти повинна бути «пошана та сприяння талантам, які вже має людина».
