Вівторок, 19 Березня, 2024
Бiльше

    Століття мародерства російської армії: від Суздаля до Бучі

    Мародерство, насильницька експропріація майна та інших цінностей у мирного населення під час війни, в російській армії має багаторічну історію.

    Поширення цього явища пов’язано, насамперед, з історичними, політичними, економічними та морально-психологічними чинниками, що формувалися протягом всього існування російської держави: від удільних князів Північного Сходу Русі – до сучасної Російської федерації. Хоча мародерство – явище, що притаманне усім арміям світу, саме в Росії воно набуло державного характеру та є одним із основних джерел фінансового забезпечення військового.

    Які ж причини масовості цього явища саме в Росії?

    Історичні традиції князівських часів. Саме мародерство вояків норманського князя Інгвара (Ігоря) у племені древлян призвело до їх повстання 945 р та вбивства самого Ігоря. Причому нормани не вважали за злочин грабувати власне населення, вважаючи себе «Вовками (Русью), що поїдають овець (slave- рабів)». Досвід норманських дружин було перейнято удільними князями, які вважали грабунки населення справедливою платою воякам за участь у війнах. Якщо князь навіть заключав мир, то це зовсім не означало, що його вояки (дружина) не пограбують місто. Навпаки у 1189 вояки Володимиро–Суздальського князя зі словами «ми їх не цілувати сюди прийшли» пограбували місто, що не чинило опір.

    «Піонерами» та найбільш активними у поширенні мародерства були новгородці. Відомий герой новгородського епосу – Василь Буслай був ватажком ушкуйників, каперських напіввоєнних загонів, які у 1088 р. здійснили «розорення» земель волзьких булгар, захоплюючи насамперед хутра, речі побуту та дівчат задля продажу їх у рабство до Константинополя. Сам Буслай відомий тим, що полюбляв ламати руки та ноги новгородцям під час сутичок, хоча народні забави «стінка на стінку» не потребували такої жорстокості.

    У 1170 новгородці, розбивши суздальців, продавали полонених за два ногати половцям – майже безцінь. У 1191-1192 рр. ушкуйники постійно нападали на Литву та Лівонію, пограбували Дерпт, Однце надаючи значної уваги знищенню саме мирного естонського населення задля скорочення трудових ресурсів цих племен. Звичкою стало повне знищення посівів та рогатої худоби. Тобто бойові дії йшли не за здобич, як тоді було прийнято в Європі, а задля повного знищення ресурсів противника, що ми спостерігаємо і зараз в Україні.

    Яскравим прикладом середньовічного мародерства є пограбування Києва 1169 р. військами Володимиро-Суздальського князя Андрія Боголюбського. Вважаючи себе православними християнами вояки князя пограбували в першу чергу Києво–Печерську лавру, винесли всі ікони, алтарі, зґвалтували та вбили черниць та у якості здобичі привезли у Володимир ікону Київської Божої Матері, яку назвали Володимирівською. Саме місто грабували два дні, полюючи на жінок задля продажу їх до Константинополя та половцям. Саме тоді вперше у літописах військо майбутніх московитів вперше назвали «поганими», хоча до цього так називали лише кочовиків – половців та печенігів.

    Під час боротьби з монголо-татарами система «випаленої мародерством землі» проявилася під час Стояння на Угрі. Як свідчить російський історик 17 ст Андрій Лизлов у 1480 р. загін московитів на чолі з царем (татарський титул) Уродовлетом Городецький здійснив напад на поселення казанських татар та повністю винищив поселення, продавши жінок у рабство. Дітям за звичаїв відрубали голови та насадили на списи і залишили як стіну вдовж дороги. Ці дії і призвели до відходу татарських загонів, що і було сприйнято московітами, як звільнення від іга Золотої Орди.

    Перетворення мародерства на частину військової тактики «освоєння території». Після перемоги 1480 р. така тактика стала використовуватися як проти внутрішнього, так і проти зовнішнього ворогів. Апологетом цієї тактики став Іван IV Лютий (1533-1582). Під час Лівонської війни військо московитів було сформовано з двох частин: татар, на чолі з Шах Алі, та московитів на чолі з Петром Шуйським. Завдання татар полягало у залякуванні населення. Татари грабували та ґвалтували все населення, заради збільшення жаху жарили народжених малюків на спеціальних сковорідках. Групове ґвалтування дівчат та тортури магістра Лівонського ордена 1557 р (йому вирвали очі) були методами залякування. Натомість Петро Шуйський вимагав гроші за безпеку від поважних громадян, обіцяючи їм захист від татар. В 1558 р. в Дерпті лише в одного купця за безпеку було стягнуто 80 тис. срібних марок, що дуже нагадує сучасні дії росіян у Запорізькій області.

    Проти власного народу ця тактика набула вигляду Опричини, де територія ворога – Земщина підлягала фізичному знищенню. У 1570 р. в Новгороді було знищено майже 80% населення, місто пограбовано. Мертвих та живих кидали під лід. Митрополита Новгорода – Філіпа – опричник М. Скуратов особисто задушив. Так ж доля спіткала Псков, Волков тощо. Міста грабували шість тижнів, вбиваючи та ґвалтуючи людей. Особливу уваги надавали саме ґвалтуванням чоловіків перед стратою (як в Казані та Астрахані 1552-1556 рр.) згідно ісламським традиціям спотворене тіло не потрапить до раю та не воскресне під час Судного дня.

    У XVII-XVIII ст.ст. зростання практики мародерства було викликане військовими реформами в Московському царстві (з 1721 р. – імперії). Система помісного війська, що воювало за землю (вотчину) та грабувало власне населення за традицією «кормління» (тобто все що збирається зверх податків з населення йшло на «кормління» воєводи), замінилося регулярними військами з державною платнею та хабарами за просування по службовій драбині. За часів Петра І відомі випадки, коли урядовці та військові роками не отримували зарплату та жили за рахунок «кормління» та хабарів. У 1720 р. в Архангельську служиві люди скаржилися, що не отримали зарплатню ще за 1717 р. І це при тому, що частину платні службовці повинні віддавати на «державні потреби» незалежно від їх виплати. Тому у 1726 р. Катерина 1, усвідомивши, що не в змозі виплатити зарплату «государевим людям» узаконила хабарі та мародерство на місцях. Тобто мародерство стає частиною фінансової політики Російської імперії.

    Під час війн з Османською імперією практика мародерства та випаленої землі особливо проявилася у військових діях О. Суворова та Г. Потьомкіна. Вони дозволяли грабувати міста декілька днів після захоплення та нехтувати життям населення. Так після штурму Озлю (Очакова) 1788 р. місто було повністю пограбоване та зруйноване, вбито все населення і гарнізон (60000 осіб). Здобич росіян після взяття Ізмаїла 1790 р. склала 1 млн. золотих рублів. Під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. лише в Буджаку було розграбовано та знищено всі 212 татарських поселень, ¾ населення вбито та переміщено. До сьогодні вдалося відробити лише 110 поселень.

    До масових грабунків вояків також спонукав низький рівень виживання під час війни. Під час Прутського походу 1710 р. загинуло в боях 4800 солдат, однак не повернулося додому 22000 з 50000. Під час війни з Туреччиною 1806-1812 рр. з 10 млн. руб., виданих на розгортання шпиталів, дев’ять млн. розкрали урядовці. Смертність від поранень складала понад 60%. Тому російські вояки намагалися прожити кожен день як останній, вважаючи, що все рівно загинуть у війні. Так, англійський мандрівник Флетчер ще у XVI ст. відзначив «багато загадкових вбивств росіянами без поважних причин». Це підтверджується справою 1667 р в Швеції помічника російського консула Котошихіна, який вбив свого шведського керівника за зауваження. В 1711 в Тулоні російський курсант Сунбулов через брак грошей, які не висилала йому Росія, зайнявся мародерством та вбив місцевого жителя без поважних причин. Саме ці приклади повинні додати усвідомлення аналізу поведінці росіян в Бучі та інших містах Київщини 2022 р.

    Подібна філософія вояків не змінилася і у ХХ ст. Совєтська військова система офіційно забороняла грабунок населення. Однак, існувала постанова совєтського уряду про дозвіл висилати трофеї або поштові перекази з окупованої Європи та Німеччини з січня 1945 р.

    Великою проблемою лишається підрахунок зґвалтувань та доведення до самогубства. Щоденно до берлінських шпиталів потрапляли понад 230 ґвалтованих жінок. Лише в Відні за 21 день було зґвалтовано 87000 жінок. За весь 1945 рік в Німеччині кількість постраждалих перевищила 1,9 млн. жінок (живих, бо практика совєтської армії передбачала групове ґвалтування не менше ніж ротою, а потім жертву вбивали, щоб командування не сварило згідно наказу №11072 від 20.04 45 про боротьбу з беззаконням). За квітень 1945-го у Відні було зафіксовано 123 вбивства та 1066 самогубств за визнаною виною совєтських вояків. Тому у 1947 р. совєтська окупаційна влада заборонила усі контакти з населенням. Однак це не стосувалася мародерства

    Лише до музеїв СССР надійшло з Німеччини 1,2 млн музейних експонатів, включаючи 550 000 витворів мистецтва. Рядові совєтські вояки продавали в Москві картини Тиціана та Рембрандта за 20000-30000 руб. Лише на дачі в Рубльово маршала Г. Жукова знайшли привезені з Німеччини 270 шкір норки, 1100 м. тканин, 10 антикварних мисливських рушниць, 44 гобелени, сім контейнерів з золотим та срібним посудом та багато іншого. Його помічник генерал І. Сєров та вище керівництво НКГБ відправило собі додому собі 51 вагон з награбованим. На потреби совєтської армії з Угорщини було вивезено 80 % свиней та 700 тис. коней.

    Під час війни в Афганістані факти мародерства, ґвалтувань та застосування наркотиків совєтськими вояками надто не приховувалися. Оскільки вважалося, що світова спільнота не надто інформована про цю проблему. Враховуючи загибель понад 1 млн. цивільних, рівень мародерства не надто відрізнявся ніж рівня 1945 р. У лютому 1980-го в провінції Кунар 300 совєтських десантників знищували продовольство в кишлаках, вбили всю худобу (як і новгородці в 1190 та московіти в 1558 в Лівонії). Перед тим, як увійти в домівку завжди кидали гранату та стріляли віялом по кімнатах. Після цього всіх чоловіків та хлопчиків (як в Бучі) розстрілювали. Влітку 1981-го в провінції Кандагар десантники вбили пересічного афганця, який їхав на віслюку: йому відрізали вуха, як трофей, а під тіло заклали міну. Однак заради забавки заміноване тіло розстріляли з кулемета і його розірвало на шматки. Десантники раділи, що дуже гарна робота, можна вбивати за просто так, а за це ще гроші платять. Про це згадував учасник подій С. Бояркін. Під час повстання в Кабулі у лютому 1980 року комендант Кабула – майор Ю. Ноздяков їхав на БТР-80 та розстрілював з кулемета всіх, хто йшов по вулиці, закидаючи домівки гранатами, грабуючи будинки. Найбільш цінувалися як трофеї відеомагнітофони, магнітофони, яких в СССР майже не було. Відомі випадки контрабанди героїну в тілах або гробах загиблих вояків.

    Символом російського мародерства в Грузії 2008 році став, знов таки, унітаз, що витягли в військової частини в Сенакі, пограбовані склади фірми «Нигора», закрутки, велосипеди, телевізори, килими.

    У ЦАР та Лівії в 2020 році спостерігалися випадки вбивств цивільних (спалення живцем або відрубування голів), ґвалтування жінок та грабунки домівок пересічних громадян.

    Мародерство та тактика випаленої землі не є винаходом російської армії ХХ ст. Це послідовна та найбільш ефективна частина російської військової доктрини, що формувалася ще з ХІІ ст. та майже не зазнала докорінних змін.

    Найсвіжіше

    Популярне