Багато хто може сказати: навіщо взагалі надавати цьому якесь значення. Але, на жаль, ми маємо вивчати і розуміти ворога. Путін завжди дуже уважно і скрупульозно ставився до історичних алюзій, особливо в питаннях його власного іміджу, попри всю міфологізованість і антиісторичність свого мислення. А тому поворот до Петра — це не просто метафора. Це зміна, в тому числі, і структури мислення.
Про це пише директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко на dsnews.ua.
Зразу скажу, що в питаннях України для нього нічого не зміниться. Образ Петра І змінює, перш за все, його ставлення до церковного питання. І перші структурні зміни ми вже бачимо: патріархія перестала для нього існувати як незалежний чи хоча б формально незалежний центр впливу. РПЦ розглядається виключно як філіал ФСБ. Путін, звичайно, формально не може створити монастирський приказ чи ліквідувати патріархію. Але ми маємо чітко зрозуміти: в 2022 році РПЦ остаточно втратила свою самостійність (в 2014 році патріарх мав можливість петляти і мовчати про війну і, навіть формально не прибрав кримські єпархії з управління УПЦ МП).
На цьому фоні постає питання системи управління в РПЦ взагалі і їхні взаємозв‘язки з УПЦ МП. Вже зараз ми можемо впевнено говорити, що патріарх перетворився на формальну фігуру, яка все менше впливає на процеси в патріархії. Якщо ми вже беремо аналогії з петровською епохою, то Кіріл зараз — це такий собі Стефан Яворський, який прогнувся під царя, має дивну посаду екзарха, але ні на що не впливає, бо не має доступу до тіла. В такій іпостасі Кіріл може прожити і наступні 10 років, і може просто зникнути з лиця землі за кілька тижнів. Все залежить від того, чи наробить він помилок, чи ні (помилки прорахувати неможливо, бо їх визначає сам цар). Хоча, з великою долею імовірності, можна спрогнозувати, що до кінця війни Кіріла формально ніхто чіпати не буде.
При Путіні є свій Феофан Прокопович — це керівник Псковської єпархії Тіхон (Шевкунов). Людина впливова в церковних колах, але його впливовість визначається не авторитетом чи набожністю, а саме доступом до царя і оточення царя. Хоча, на відміну від Прокоповича, Шевкунова відправили у Псков і Путін особливо не втрутився в цю ситуацію.
Говорячи про російське православ‘я сьогодні ми маємо зрозуміти одну важливу річ: система остаточно втратила самостійність в ідеологічній сфері, але все ще зберігає певні можливості в самостійній організації тих чи інших процесів (є певні групи впливу, які граються в організаційну (читай — фінансову) незалежність).
Майбутнє Кіріла залежить виключно від того, чи захоче його міняти Путін. Поки, схоже на те, Кіріла просто підвісили і шукають йому заміну. А Кіріл, ради збереження життя, боїться зробити бодай мінімальні самостійні кроки.
Розвиток ситуаціі буде йти виключно за одним сценарієм: ФСБ буде створювати більшість в Синоді для того, щоб потім зробити ставку на нового патріарха, яким може бути Шевкунов чи будь-хто інший (зараз це не принципово, єдиний критерій для нового патріарха — стати не стільки патріархом, скільки обер-прокурором при ФСБ, виходячи з імперської термінології). Путін дозрів до неформального знищення патріархії як такої і процеси, де-факто, запущені.
Щодо УПЦ МП, то тут дана певна часова відтяжка, українські єрархи отримали часовий люфт, який закінчиться відразу після завершення бойових дій. Судячи з усього, українські єрархи все ще сподіваються, що їм вдасться петляти після війни і продовжувати гратися в самостійність. Це явно неприйнятно для нового уявлення про церкву і, очевидно, Росія буде переглядати всю цю систему в бік різкого закручування гайок.
І останнє. Ми тут, в Україні, маємо всім адептам РПЦ нагадувати, що Петро І в народній міфології був не тим, хто прорубав вікно в Європу, а тим кого називали “царем-антихристом”. Власне, про це мають масово виходити матеріали та статті, щоб всі розуміли: Путін остаточно став на шлях антихриста. Він нищить патріархію і замінює її на свій аналог “всепьянейшего собора”. На жаль, нам сильно не вистачає матеріалів саме про це.
