27 травня Українська православна церква Московського патріархату начебто ухвалила рішення, які мають закріпити «повну самостійність і незалежність» УПЦ МП від російської церкви.
Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній заявив, що принципово статут УПЦ (МП) не змінився, тому що «незалежність і самостійність в управлінні» церкви було проголошено ще 1990 року, а «де-факто зв’язок УПЦ із Москвою залишається».
В інтерв’ю Радіо НВ релігієзнавець Ірина Богачевська пояснила, чому Епіфаній має рацію.
— Як розцінювати рішення УПЦ МП? Це гучні заяви на вимогу часу чи бажання відійти від Москви? Чи нам просто замилюють очі складними формулюваннями, а згодом нам можна буде почути, що зовсім не те мали на увазі?
— З погляду експерта, на жаль, не зовсім така радісна картина, як хотілося б. Річ у тім, що відбулися збори. Чому я кажу збори, тому що статус собору досить умовний, він під питанням. Для того щоб це був собор, потрібно було обирати делегатів за певною процедурою, а цього зроблено не було.
Майже кожен пункт декларації розібраний фахівцями: скрізь це, якщо користуватися формулюванням товариша Леніна, крок уперед, два кроки назад. Вони продекларували той статус, який вони мають з 1990 року. Жодного слова про автокефалію, жодного слова про те, що вони переривають спілкування з РПЦ, немає.
Очільник церкви — митрополит Онуфрій не вийшов із синоду. Ба більше, церква не звернулася до РПЦ.
Документи. [Вони] кажуть: «Ми змінимо статус». Та бодай проєкт до зміни статуту можна було б уже якось і подати на суд громадянському суспільству України.
Йдеться про те, що церква виконує свої завдання. Отут уже цікавіше: які завдання?
Перше завдання. Як відомо, з початку війни триває масовий перехід парафій у ПЦУ. Цифри які? За час, що минув після створення ПЦУ, десь 700 парафій перейшло до ПЦУ з МП. Зараз за три місяці — вже 300. Тобто процес набуває некерованого характеру. Паства голосує ногами. Православні українці не згодні ходити до церкви, яку благословляє агресор.
[Декаларація] — це, знаєте, слабка заява про наміри, яка не підкріплена, на жаль, діями. По плодах пізнаєте дерево, мовиться у Біблії. А які плоди? Перший плід — вони згодом зіб’ють перехід віруючих у ПЦУ, як єдину на сьогодні автокефальну, справді незалежну Православну церкву України.
— Другий пункт — виправдання війни в Україні?
— Тут навіть не виправдання війни в Україні, ні! Тут інше. Другий пункт: вони намагаються обійти ті проекти законів, які перебувають у Верховній Раді на затвердженні.
— Тобто УПЦ МП хочуть заборонити, тож «давайте не будемо називатися МП, забудемо цю абревіатуру»?
— Так! І тепер навіть якщо Верховна Рада ухвалить закон про заборону діяльності УПЦ МП як релігійної організації, яка має керівний центр у державі-агресорці, вони скажуть: «Ні, ми ж сказали, що у нас центр тут, у нас самих». І тому говоритимуть знову, що їхні права порушують, церква зазнає поневірянь тощо. Ця риторика нам уже знайома, вона роками супроводжує діяльність УПЦ МП.
На мою думку, церква вирішує ці дві мети — вийти з-під санкцій, які українська держава на неї накладає, заспокоїти громадянське суспільство, а отже, зберегти свої лави в умовах воєнного часу. І ось, будь ласка, вони можуть спати спокійно, їм нічого не заважає провадити їхню діяльність, як філії ФСБ, далі. На жаль, поки що це виглядає таким чином.
— Розумію, чому такою жорсткою була заява митрополита Епіфанія, голови Православної церкви України. Він сказав, що де-факто зв’язок із Москвою залишається.
— Ви ж бачите, яка ситуація — у лапки взяли назву ПЦУ у своєму документі. Ця негативна риторика та заяви про те, що «ПЦУ — це не автокефальна церква, а ось ми!». Якщо вважати, що вони справді збираються уникнути РПЦ, у документі немає жодного слова про те, що вони збираються якось спілкуватися з повнотою світового православ’я. Хто тоді визнаватиме цю церкву? Постає питання про легітимність цієї церкви. Не можна бути у вакуумі в церковному житті. Потрібно бути або з росією, або зі Вселенським патріархом.
Цей аргумент свідчить про те, що це ситуативна гра у політику.
Про це свідчить відсутність стривоженої реакції Москви.
— Як російська православна церква відреагувала на ці збори та гучні заяви?
— Вийшло так, що ці заяви лише для нас виявилися гучними. [У РПЦ], мабуть, було попереджено про це. Я так розумію з подій, які відбувалися паралельно в росії, вони чекали навіть на більший демарш з боку Української церкви. Тому реакції практично жодної.
Завдяки цьому демаршу в умовах війни та вкрай негативному ставленню громадянського суспільства України до УПЦ МП ця так звана церква намагається вижити. І всі ці маніпуляції, збори-собори покликані вирішити цю мету — зберегти себе за нинішніх умов.
