П’ятниця, 29 Березня, 2024
Бiльше

    “Чудеса чітко простежуються в ході цієї війни”, – архієпископ ПЦУ

    Напередодні Свята Трійці архієпископ Полтавський та Кременчуцький Православної Церкви України Федір поділився з виданням “Новини Полтавщини” своїми думками про волонтерську діяльність, війну та нинішню ситуацію в українському православ’ї.

    Сподівання на чудо – на чудесну Божу допомогу. Наскільки такі почуття нині є сильними серед українців, зокрема, парафіянин Вашої церкви?

    Мабуть, у часи загострення, в часи кризи, війни таке почуття максимально сильне. Я нещодавно спостерігав за людьми як вони вболівали за нашу збірну – під час ігри в футбол. Дивився як люди різними методами намагаються досягти ефекту чуда. Навіть у таких здавалося несуттєвих речах як футбол. Коли напруження максимальне, коли мова йде про життя, життя близьких, то сподівання на чудо завжди присутнє.

    Я нещодавно відкрив для себе працю Віктора Франкла «Людина в пошуках справжнього сенсу». Це психолог австрійський, який пройшов концентраційний табір. І він як психолог, точніше як психіатр, спостерігав за тим, що відбувається з людиною у кризових ситуаціях. І він таку річ зазначив: коли рівень потреб зводиться до мінімуму, то пережити день це вже досягнення. Адже ти не знаєш – помреш сьогодні чи завтра.

    У такій ситуації духовні, культурні потреби зводяться практично до нуля. За спостереженнями Віктора Франкла залишаються дві головні потреби. Перше – це релігійне життя. Воно залишається у людині, тому що там присутні й молитва, і надія на Бога. Також серед в’язнів зберігався інтерес до політичних реалій життя. Вони щодо них навіть сперечалися. Тобто це дві базові потреби у людині залишаються завжди.

    І уповання на чудо залишається у людині завжди. До речі, чудо завжди присутнє в нашому житті. Сучасна людина проголосила своєю релігією самозвеличення: секуляризм сучасний, коли людина повністю взяла на себе відповідальність за своє життя. Але вона не справляється, а від цього стреси, неврози, незрозумілі дії в нашому житті. А в нашому житті завжди присутнє чудо, завжди присутній Бог.

    Практично з 24 лютого нинішнього року головний храм Полтавського єпископату – потужний волонтерський центр, де щодня працюють волонтери Благодійної організації «Полтавський батальйон небайдужих». Ось таке розташування мало бути секретом, але навряд чи так є?

    Звичайно, що ні. У перші тижні намагалися не випускати це на зовні, в інформаційний простір. А зараз це взагалі перестало бути секретом. І можливо тут є звичайна причина – люди мали знати місце збору, адже вони бажали якось допомогти, у тому числі фізичною працею. Вони бажали принести кудись допомогу.

    Таке місце розташування зберегти в таємниці неможливо. З’являлось багато різноманітних інтерв’ю, інформаційних повідомлень у різних медіа. В сучасному житті таке зберегти в секреті, мабуть, неможливо в принципі.

    Світлина: Новини Полтавщини

    А як Ви самі сприймаєте той факт, що нині певна частина Свято-Успенського собору Полтави це такий собі склад ?

    Дехто говорить, що храм повинен бути храмом: це місце молитви, святе, де не може бути склад. Хтось навпаки вважає, що зараз це дуже правильно. Моя позиція десь, мабуть, посередині. Вважаю, що наша віра без справ – є мертвою. Це слова Святого писання. Тобто якщо ми не виявляємо своєї духовності у своїх ділах, то духовності у нас немає.

    Взагалі людська цивілізація розпочала свій розвиток із храму. Місто з’явилося із храму. Економіка з’явилась із храмової економіки. Релігія була притаманна людині завжди, бо так Бог нас створив. Храм – це центр людської цивілізації. Коли були кризи в суспільствах, то люди йшли до храму.

    Тому я не бачу жодної проблеми у тому, що наш Собор сьогодні на половину розділений на склад і храм. Там є бомбосховище. Це одне із найбільш пристосованих приміщень для волонтерського центру, де ми можемо ховатися, молитися і працювати.

    Надання благодійної допомоги, без винагороди тим, хто таку допомогу надає. Можливо так коротко можна описати таке явище як волонтерство. Це слово відносно нове в нашій мові, а ось саме таке явище характерне для українців, для православних ?

    Благодійність – це одні із рис християнства як такого. Чому воно перемогло язичницьку Римську імперію? Християнство з’явилося тоді, коли Рим ще не занепав, був у своєму фаворі.

    У чому була перемога християн? Самі язичники, ті які не вірили в Ісуса Христа в Римській імперії, дивувались, що християни надують допомогу навіть язичникам. Вони допомагали багатьом під час епідемій, і, наприклад, військовим, пораненим під час війни. Для римлян така поведінка була дивною.

    Поступово це викликало їх симпатію до християн. І все тому, що емпатія притаманна людині. Ми покликані співчувати, співстраждати, бо так нас створив Бог.

    Взагалі, християнство дуже лаконічно дає відповідь на запитання – у чому сенс нашого життя? А саме – ми маємо навчитися любити. А щоб навчитися, то треба практикувати кожного дня. Тому волонтерська діяльність і християнство це дуже поєднувані речі.

    Вселенський Патріарх Варфоломій 5 січня 2019 році підписав Томос про автокефалію, тобто незалежність, Православної Церкви України (ПЦУ). Це конфесія до якої Ви належите. Як відбувався і відбувається на Полтавщині перехід громад до Вашої церкви з інших українських православних конфесій?

    Процес переходу церковних громад до нашої конфесії розпочався ще на початку 2014 року у зв’язку з початком агресії Росії щодо України. А після російського вторгнення 24 лютого цього року процес прискорився. За три останніх місяці до ПЦУ приєдналось десь 400 громад. Це майже така ж кількість, яка перейшла до нас протягом 2019-2021 років.

    Це змусило УПЦ Московського патріархату минулого травня терміново провести свій Помісний собор. Дехто вважає, що це започаткує шлях цієї церкви до автокефалії. Але від Москви автокефалії неможливо дочекатися – ніколи від слова взагалі. Росія заперечує навіть існування українського народу.

    Цей собор намагався втримати єдність з Москвою і водночас показати українцям, що ця церква також нібито українська. Але вийшло зовсім навпаки. Сам факт проведення собору насправді позитивна справа, бо вона нарешті зрушила цю кригу – крига скресла. Це означає, що під цією кригою вже неможливо утримати бурління води – воно все одне прорве. І це означає, що в нашій країні буде одна помісна автокефальна церква – Православна церква України.

    Щодо переходу громад, то Полтавщина поки що не є лідером. У першій хвилі (2019-2021 рр.) було 5 громад. Ще кілька зробили спробу, але їм не вдалося, тому що проти були місцеві священики. А за чотири місяці нинішнього року до нас перейшло вже 4 громади, що розташовані в області.

    І нині до мене звертаються як віряни, так і священники. Цей процес буде продовжуватися далі. Навіть травневий собор УПЦ Московського патріархату нічого не змінив. Процес переходу громад до нашої церкви продовжується в Україні, і на Полтавщині, зокрема.

    Наша розмова відбулась напередодні Свята Трійці. Воно пов’язане з чудом – на 50-й день після Воскресіння Господнього на Землю на апостолів Христа зійшов Святий Дух. Вони набули різних дарів – зцілювати людей, передбачати майбутнє, говорити різними мовами. І все для того, щоб нести Слово Боже у світ, щоб цей світ ставав добрішим і більш справедливим. Отже, наприкінці розмови знову про чудо. Наскільки у наш час воно можливе ?

    Тут доречно згадати біблейську історію про Голіафа та Давида. Перший – це втілення грубої сили та гордині, а другий – це розум і надія на Бога, а не на залізо. Голіаф – гігант в обладунках залізних. Давид був звичайним хлопцем-пастухом. Він пас овець і тренувався кидати камінці пращою, щоб відганяти хижаків. Давиду треба було лише одного камінця, щоб вбити гіганта, а потім це допомогло розбити вороже військо.

    Українцям навесні нинішнього року вдалось зупинити ворога під Києвом.

    Це зробили наші вояки, яких врази менше кількісно, у нас менше зброї. У нас є впевненість, що ми стоїмо на правді, маємо незалежну державу. Бог зламав плани наших ворогів і ламатиме далі.

    Хотілося б, щоб ця війна завершилась сьогодні-завтра. Ми не знаємо коли вона завершиться. Але нам самім треба переродитися в стражданнях, у терпінні, в упованні на Бога, щоб ми вже ніколи не поверталися до тих суто наших гріхів, які призвели до війни.

    Бог нам допомагає. Чудеса чітко простежуються в ході цієї війни.

    Найсвіжіше

    Популярне