П’ятниця, 27 Травня, 2022
Бiльше

    РуZZка Православна Церква як нова Рейхцерква

    Автор: релігійний оглядач, професор Володимир Мельник. Джерело: РІСУ

    Історія підносить дивовижне дзеркало, подивившись у яке можна побачити не тільки минуле, але і майбутнє, і свій вибір в історичній перспективі. Багаторічна проповідь «Русского Мира», в якому наразі проступили дві ZZ, з нав’язливим бажанням розширити ці межі і всіх загнати в цей мир, дала свої криваві плоди. Так само, як і проповідь Німецького Миру, дала свої криваві плоди тоді.

    Рейхцерква та Рейхсєпископ в Німеччині

    З приходом нацистів до влади в 1933 році, Німецька Євангельська Церква (НЄЦ) стає державною, Рейхцерквою, а Людвіг Мюллер стає Рейхсєпископом. У своїй першій промові він висловив цілковиту підтримку Гітлеру, завдяки якому Велика Німеччина піднялася з колін і стала сильною та могутньою країною; про покликання Церкви допомогти владі Рейху в цій історичній місії. Повсюди починає звучати проповідь про Німецькій Мир. Тоді ж відбувається популяризація свастики і в церковному середовищі. Один з лідерів НЄЦ, Йоахім Госсенфельдер у своїй праці «Unser Kampf» («Наша боротьба»), стверджував, що «символом загальної та священної нашої боротьби є свастика». Свастика з’являється на церковних будівлях.

    У березні 1938 року Гітлер анексує Австрію, що викликає небувале піднесення у громадян Рейху. Президент Синоду НЄЦ Фрідріх Вернер проповідує і вимагає від віруючих лояльності фюреру та його політиці. Багато священиків присягають «бути вірним і послушним Адольфу Гітлеру, вождю Німецького Рейху і народу, поважати закони і сумлінно виконувати свої обов’язки. Це так само вірно, як те, що мені допоможе Бог». Представники НЄЦ змагалися у своїй підтримці фюреру. Але паралельно з Рейхцерквою існувала і Сповідницька Церква, віруючі якої з болем і жахом спостерігали за тим, що відбувається. Саме в 1938 році в її середовищі виникає думка про те, що справа Гітлера – справа диявола. Нацистська держава є державою диявола, Антихриста, – її ні в якому разі не можна підтримувати, з нею можна лише боротися, а війна, що її готує Німеччина буде покаранням Божим за гріхи німецького народу.

    І чим далі, тим очевиднішим ставав контраст між офіційною НЄЦ, що у усьому підтримувала фюрера і владу Рейху, і тими, хто обрав Христа і свободу. В той час навіть нейтральні проповіді про мир були у Німеччині під забороною, отже християнська оцінка того, що відбувається вимагала ще більшої сміливості. Так, відомий німецький богослов Мартін Немеллер, виголосив проповідь із закликом до миру і відмови від агресивної політики Німеччини: «Більше ми не можемо зберігати мовчання, яке наклала людина, коли Господь велить нам говорити. Ми повинні підкорятися богові, а не людині!». Він був заарештований і в березні 1938 року його судили «за поширення брехні про державних заходах».

    У вересні 1938 року Німеччина захоплює Чехословацькі Судети. Як пояснює Гітлер, все виключно для утвердження миру: «Мир чи війна – тепер це залежить від президента Чехословаччини. Він повинен прийняти наші умови, дати німцям свободу, або ми її самі візьмемо». Дії фюрера радують і знаходять підтримку з боку НЄЦ. І в цей же час Фрідріх Мюллер (з тим прізвищем, що і у Рейхсєпископа) публікує «Літургію миру». Текст її попереджав про жахи війни, про те, що матері і дружини втратять своїх синів та чоловіків. Ті деякі священнослужителі, хто наважився служити цю літургію, були зміщені з посад або заарештовані. Офіційна НЄЦ засудила як саму літургію, так і заклики до миру як «антипатріотичні» та ті, що розпалюють ворожнечу.

    10 листопада 1938, на наступний день після «Кришталевої ночі», коли нацисти закатували і відправили в концтаборів величезну кількість євреїв, НЄЦ знову гаряче підтримала владу Рейху в «захисті країни від небезпечних елементів, якими є євреї». У той час, як представники Сповідницької Церкви говорили про «співвинуватість християн в подіях» і закликали допомагати заарештованим євреїв і їх сім’ям.

    Напередодні війни офіційні влади НЄЦ закликають молитися Богу «про послання фюреру сил, мудрості і терпіння і далі йти по шляху честі». І знову були християни, ті, хто бачили жах того, що відбувається і намагалися не допустити війну. «Заповіти Бога порушено. Німеччина перетворилася на жахливу державу ненависті, яка тепер сіється всюди. Страшно подумати про те, який врожай визріє з цієї ненависті» (Ян фон). «Наша країна потрапила в руки злочинців, які не зупиняться ні перед чим для досягнення своїх аморальних, варварських цілей, – вони приведуть країну на край прірви. Зараз Німеччина представляє загрозу для всього світу» (А. Фреліх).

    1 вересня 1939 р. фашистська Німеччина нападає на Польщу, розв’язавши Другу Світову Війну. У своєму зверненні в день початку війни Гітлер підкреслює власну миролюбність і вимушеність цієї війни: «Як завжди, я намагався мирним шляхом домогтися перегляду, зміни цього нестерпного становища. Це – брехня, коли світ говорить, що ми хочемо добитися змін силою. […] Ви знаєте про моїх нескінченні спроби, які я робив для мирного врегулювання питань. Я вирішив звільнити німецькі кордони від елементів невпевненості, постійної загрози війни. Я доб’юся, щоб на східному кордоні запанував мир, такий же, як на інших наших кордонах. Для цього я зроблю необхідні заходи, що не суперечать пропозицій, зроблених мною в Рейхстазі для всього світу, тобто, я не буду воювати проти жінок і дітей. Я наказав, щоб мої повітряні сили обмежилися атаками на військові цілі».

    На наступний же день після агресивного нападу Німеччини НЄЦ висловлює свою повну підтримку цій «військовій операції», як «необхідної героїчної боротьби за країну своїх батьків і запобігання більшого зла». У відозві НЄЦ говорилося, що «Церква в цей час об’єднується з нашим народом в молитвах перед Богом за фюрера і Рейх, за весь вермахт і всіх, хто виконує свій обов’язок перед Батьківщиною». Примітно, що і більшість християн Рейху схвалювали напад Німеччини на Польщу як вимушений крок, щиро довіряючи пропаганді нацистів про те, що фюрер запобіг англо-французькому та польському нападу на Німеччину. Люди захоплювалися фюрером, який переграв ворогів та «виявився швидшим за західних ворогів, котрі заздрять великій і могутній Німеччині». І знову у всій цій ейфорії звучить християнський голос богослова Дитріха Бонгоффера. Влітку 1939 він пише, що його турбують «дії або, точніше, їх відсутність з боку церковних діячів в момент катастрофи, що насувається». А пізніше, в листі своєму американському колезі Райхольду Нібіру він пише: «Християни в Німеччині стоять перед жахливою альтернативою: або бажати поразки своєї нації і тим самим дати можливість і далі існувати християнській цивілізації, або хотіти перемоги і тим самим зруйнувати нашу цивілізацію. Я знаю, яку з альтернатив я повинен вибрати». Він вибрав поразку своїй країні у жахливій війні, що вона ж розв’язала.

    22 червня 1941 року Гітлер звертається із зверненням, в якому говорить про виключно превентивний характер нападу на СРСР, про те, що це ще один «важкий, але необхідний крок», бо Рейх «не міг діяти інакше, як зі зброєю в руках відповісти на агресивні провокації та плани на загарбницьку війну, що її підготував СРСР», і обіцяє приборкати СРСР за три місяці. І тут НЄЦ заявила про «повну підтримку вермахту і Батьківщині» і про готовність Церкви «підтримати фюрера в його боротьбі зі смертельним ворогом німецької цивілізації». І знову з амвонів НЄЦ понеслися подячні проповіді фюреру і нападки на тих, хто не поділяє його мудру політику. Примітно, що, з падінням рівня життя і доходів, відчувши нестачу продовольства, громадяни Рейху звинувачували в усьому… англійців, та, як і раніше, не сумнівалися у правоті фюрера і його великої місії по зміцненню Німецького Миру. І тут вибивається голос Бонгоффера, який критикує не тільки сам нацистський режим, але і позицію Церкви: «Чому Церква не робить нічого? Чому вона дозволяє відбуватися цій огидній несправедливості… Як одного разу ми відповімо на питання, де твій брат Авель? Єдина відповідь, яка залишиться нам, членам Сповідує церкви, є відповіддю Каїна».

    Дитріх Бонгоффер був заарештований і страчений 9 квітня 1945 року, всього за три тижні до капітуляції Рейху. До слова сказати, трагічним був і кінець рейхсепископа НЄЦ Людвіга Мюллера. 31 липня 1945 року він наклав на себе руки. Але ж яка різна пам’ять про цих двох. Перший залишився в історії як голос Христа, християнський мученик і «сіль землі» (Мт. 5:13). Другий – як той, хто продав власну душу Системі і зрадив Христа заради неї.

    Вже після падіння Рейху, 19 жовтня 1945 року, з’явилася заява Євангелічної Церкви Німеччини, яка стала наступницею НЄЦ: «З великим болем ми констатуємо, що через нас були заподіяні нескінченні страждання багатьом народам і країнам… Хоча ми довгі роки боролися проти духа, який знайшов своє жахливе вираження в націонал-соціалістичному насильницькому режимі, ми здійснюємо покаяння і зізнаємося в тому, що не були достатньо мужніми, не молилися досить старанно, недостатньо вірили й любили…».

    Рейхцерква і Рейхсєпископ Росії

    Проходять десятиліття, і збувається сумне пророцтво, що його часто приписують Вінстону Черчиллю: «Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами». Замість ідеї Німецького Миру активно проповідується ідея Русского Міра. Замість гасла «Один народ, один Рейх, один фюрер», звучить подібний: «Один народ, одна країна, Свята Русь». Гасло Великої Німеччини, як «захисниці всіх німців, що нехай навіть є підданими іншої держави» — використовується практично дослівно. Так, і атмосфера в нинішньому російському Рейху та сама, що описана Ремарком: «Передові газет були жахливі – брехливі, кровожерні, зарозумілі. Весь світ за межами Німеччини зображувався дегенеративним, дурним, підступним. Виходило, що світові нічого іншого не залишається, як бути завойованим Німеччиною».

    Володимир Путін вітає патріарха РПЦ Кирила в Москві, травень 2021

    РПЦ вже давно сприймається як державна церква в Росії, єрархи якої змагаються в демонстрації лояльності російському фюреру. Чого варто підлабузницька заява патр. Кирила Путіну: «Я абсолютно відкрито повинен сказати як Патріарх, який покликаний говорити правду, не звертаючи уваги ані на політичну кон’юнктуру, ані на пропагандистські акценти, про те, що величезну роль у виправленні цієї кривизни нашої історії зіграли особисто Ви, Володимир Володимирович. Я хотів би вам подякувати. Ви колись сказали, що Ви працюєте, як раб на галерах, – з тією лише різницею, що у раба не було такої віддачі, а у Вас дуже висока віддача».

    Напередодні вторгнення Росії в Україну, патр. Кирило фактично благословив російські війська на війну: «Ми знаємо, що не буває війни без жертв. […] Ми живемо в мирний час, але знаємо, що і в мирний час виникають загрози. На жаль, і зараз існують загрози, — кожен знайомий з тим, що відбувається на кордонах нашої Батьківщини. Тому думаю, що не може бути у наших військовослужбовців жодних сумнівів в тому, що вони обрали дуже правильний шлях у своєму житті».

    Вторгаючись в Україну на світанку 24 лютого, російський фюрер у своєму зверненні фактично скопіював основні тези промови фюрера німецького: «мета [цієї воєнної операції] – захист людей, які протягом восьми років піддаються знущанням, геноциду з боку київського режиму. В основі нашої політики – свобода, свобода вибору для всіх самостійно визначати своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. […] Повторюю, наші дії – це самозахист від тих загроз, що створюють для нас і від ще більшої біди, ніж та, що відбувається сьогодні».

    Російська армія красномовно демонструє в чому полягає цей «захист»: щодня бомбить міста України, передусім, російськомовні: Харків, Суми, Херсон, Чернігів, сотні жертв серед мирного населення. Офіційна РПЦ відреагувала цілковитою підтримкою цієї війни. Патріарх Кирил у своїй проповіді 27 лютого провів думку про те, що «Росія, Україна і Білорусь, й інші племена і народи – все це російська земля», і про те, що є якісь зовнішні сили, що хочуть перешкодити встановленню цієї єдності, тобто фактично заважають захопленню України: «Не дай Бог, щоби нинішня політична ситуація в близькій нам братській Україні була спрямована на те, щоб злі сили, які завжди боролися з єдністю Русі і Русскої церкви, перемогли». І закликав молитися про те, щоб «заблуждающим же в стране Украинской просвети разумныя очи светом Твоим божественным». Найбільш ймовірно, що під тими «заблуждающимися» маються на увазі українці, які не бажають бачити Україну «єдиною країною» з Росією, обороняють свою Батьківщину від російського окупанта, і не бажають йти до нього в обійми.

    2 березня Кирило ще більш чітко позначив свою позицію, давши зрозуміти, що для нього Україна – це нацистська країна. Він прислав гнівну резолюцію митр. Сумському Євлогію (що припинив поминати Кирила), і поставив у приклад прот. Григорія Прозорова, який служив у 1942 році у нацистській Німеччині і не припинили поминати ім’я предстоятеля РПЦ.

    Наввипередки за патріархом РПЦ декларують відданість російському фюреру і відомі обличчя РПЦ. Ось, наприклад, прот. Артемій Владіміров у своїй проповіді так описує Україну: «Укрофашисты – змієнята, вигодувані Європою. […] Що може породити цей Захід? ІДІЛ і неофашизм. Ось їх дітища, ось їх породження, ось плід їхньої духовності і життєвих прагнень. Вони можуть перетворити планету тільки на хаос. Вони можуть виростити тільки людожерів. І справді прикро за тих наших співвітчизників, які сьогодні, витаючи в віртуальному світі, солідаризуються з […] фашистами, людожерами, нелюдами роду людського, що за Божим попущенням, там, на братській Україні, здійснюють свою тиранію. Хто підрахував кількість зґвалтованих дівчат, співвітчизників з яких вирізали органи і відправляли до Європи? Російські війська здійснюють спецоперацію для того, щоб влаштувати нюрнберзький процес над усією Європою. Ця операція має своєю метою дефашізацію всієї Європи. Ця операція носить глобальний характер. Росія, як завжди, звільняє світ від фашизму, концентраційного цифрового табору. Це виняткова заслуга нашого президента. Ми повинні підтримувати росіян, які несуть світові звільнення. Спецоперація на Україні це єдиний спосіб примусити Європу і Західний світ до партнерського відношенню до нас». Ось такий примус до миру і любові до Росії і росіян по-більшовицьки: «залізною рукою заженемо людство у щастя!».

    Патріарх РПЦ Кирил у своїй проповіді 6 березня пояснює: «Ми вступили в боротьбу, яка має не фізичне, а метафізичне значення» і знову пропаганда ідеї єдиного народу: «Сьогодні в конфлікт вступили два братніх народи – а по суті один, російський народ», тобто ніякої України немає. Цю ж думку він повторює знову і проповіді 9 березня: «Русь — одна країна, один народ, але вже дуже сильним виявився цей народ, і налякані його силою сусіди стали робити все для того, щоб цей народ розділити, щоб вселити частинам цього народу, що ви зовсім не один народ. […] І ми, звичайно, шкодуємо і оплакуємо той факт, що на близькій, рідній нам Українській землі виникли політичні сили, які, використовуючи ідею ворога стосовно російського народу, вибудовують сьогодні політику щодо Росії. І однією з цілей цієї геополітики є ослаблення Росії, яка стала сильною, реально могутньою країною. Але як же гидко і підло для здійснення цих геополітичних цілей використовувати братський народ!». Тим часом, по всій Росії набирає популярність новітня російська свастика – буква Z. Хтось з ентузіазмом малює її на машинах і будівлях, хтось вишиковується сам і вишиковує дітей у вигляді Z. Все, як і десятиліття тому.

    Але і нинішньому предстоятелю Рейхцеркви, і всім її глашатаям слід нагадати про долю Юліуса Штрейхера, засудженого Нюрнберзьким Трибуналом до смерті через повішення. Ні, Юліус не був ані політиком, ані військовим, йому навіть було заборонено служити в збройних силах. Він був ідеологом і пропагандистом Рейху, що конструював власні духовні «скріпи»; він був талановитим оратором і активно виступав по всій Німеччині з проповіддю Німецького Світу. Трибунал звинуватив його у злочинах проти людства. Кров жертв війни, розв’язаної фюрером, була і на ньому. Збулося попередження: «Горе тим, що зло називають добром, а добро – злом, темряву світлом, і світло темрявою» (Іс.5:20).

    Але серед усієї цієї ненависті, вже чути голоси і християн. Так, настоятель церкви в Костромській області о. Іван Бурдін виголосив проповідь про мир і про те, що вбивство є гріхом. Не встиг він дістатися додому, його затримала поліція. Кілька єпархій УПЦ МП вимагають у священноначалля перервати будь-які зв’язки з російською Рейхцерквою. Духовенство Свято-Нікольського храму РПЦ в Амстердамі і парафіяльна рада, одноголосно заявили, що для них «стало неможливим здійснювати своє служіння в складі Московського Патріархату».

    * * *

    Зараз кожен, так само, як і десятиліття тому, робить вибір – з якою церквою він себе ідентифікує: з Рейхцерковью, що знущається над християнством і ґвалтує його або з Сповідницькою Церквою, – тією, в якій Євангеліє і Христос перемагають Систему. Цей вибір зараз роблять єпископи, священики і прості віруючі. І кожен у своєму виборі може побачити себе в дзеркалі історії.

    Найсвіжіше

    Популярне