Найбільшу увагу привертає добре спланована, організована та втілена інформаційна кампанія Росії, спрямована на дискредитацію України під час запланованих заходів із вшанування пам’яті жертв Голокосту.
Про це йдеться в огляді «Детектор.Медіа» проникнення російської пропаганди в український медіапростір у вересні 2021 року
Наведімо кілька уривків із російського матеріалу, де зібрані практично всі основні фальшиві звинувачення на адресу України — «Бабий Яр: живые и мертвые. Киев пытается помирить жертв Холокоста и их палачей»:
«Их общими усилиями при Порошенко на территории Бабьего Яра был установлен крест в честь так называемого «Буковинского куреня», проводившего здесь расстрелы, а улица, ведущая к мемориалу, переименована в честь Елены Телиги — националистки, призывавшей к уничтожению евреев…
Этой модной, европейской и постмодернистской концепции годовщины массового убийства противостоит ее новейшая украинская трактовка: мол, если исполнителями убийств были преимущественно украинцы, погибали тоже жители УССР, то и трагедия не еврейская и не мировая, а исключительно украинская…
Этот центр тоже организует к дате конференцию «Бабий Яр: помнить по-украински», где одним из спикеров будет украинская «писателька» Лора Подгорная, пропагандирующая популярную на Украине идею, что Холокост стал наказанием евреям за голод тридцатых годов. Эту мысль, к слову, активно продвигает и непризнанная в мировом православии, но имеющая государственный статус церковь ПЦУ…
Вот так, между «иммерсивными экскурсиями» от Хржановского и антисемитскими симпозиумами от Вятровича — Зисельса, на улице имени одного из идеологов Холокоста президенты Украины, Германии и Израиля будут скорбеть о сотнях тысяч убитых людей, до памяти которых, похоже, в самой Украине уже никому нет дела. Иначе на киевском оперном театре не появилась бы мемориальная табличка в честь Дмитрия Мирона-Орлика, коменданта украинской полиции Киева, издавшего приказ о сборе евреев и коммунистов для их отправки на расстрел».
Аби зрозуміти, звідки ця суміш напівправди та фейків, про який «Буковинський курінь» мова і хто був чи не був «комендантом української поліції Києва», варто ознайомитися зі статтею київського історика Віталія Нахмановича, написаною ще 2007 року.
У статті розповідається, як та заради чого втілювалася технологія історичної фальсифікації та пропагандистської кампанії, започаткованої ще наприкінці 1970-х років. Фальшування історичних фактів про трагічні події Другої світової війни на українській території використовувалося для боротьби з українською діаспорою, яка не покидала боротьби за незалежність України, та з єврейською спільнотою, що намагалася співпрацювати з українською діаспорою в боротьбі проти СРСР. І от на тридцяту річницю незалежності та на вісімдесяті роковини масових убивств євреїв у Бабиному Яру Кремль похапцем витягає старі архіви радянської пропаганди, але просуває цю дезінформацію вже за допомогою нових методів та нових медій.
Наприклад, через Фейсбук та жовті видання поширюються звинувачення, що спираються на неперевірені дані та мають на меті зірвати спільні заходи українців, німців та євреїв зі вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. Відповідні новини дуже швидко підхоплюють і тиражують російські медії.
Кілька фактів вказують на те, що дискредитаційна кампанія, «присвячена» роковинам Бабиного Яру, готувалася заздалегідь.
Зокрема, ще 24 серпня РІА «Новості» (посилання заблоковане через санкції, тож використовуємо переказ) та «Россійская газєта» з посиланням на ФСБ публікують «факти», що «автокефальна українська церква створювалася з допомогою нацистів», а непокірних «вбивали бандерівці».
Таким чином, російські спецслужби конструюють фальшивий зв’язок та негативні асоціації між сучасною Православною церквою України та нацистськими злочинами минулого.
Проте російську верхівку не цікавлять події вісімдесятилітньої давнини самі по собі. Насправді вдала фальсифікація минулого, в яку повірить цільова авдиторія, стане важливим кроком до фальсифікації фактів сьогодення. На тлі «очевидної» вини українців у злочинах під час Другої світової війни легше переконати авдиторію, що в Україні відбуваються «многочисленные преступления украинских «батальонов смерти», системная политика страны по героизации нацизма и его пособников, факты цензуры и гонений журналистов, притеснений Русской православной церкви, антисемитизма за период с 2017 по 2020 годы».
Як ми не раз писали, головна мета російської пропаганди — підірвати довіру громадян до держави, посіяти сумніви у здатності й доцільності супротиву в разі нової кризи. Проте російські зусилля виглядають блідо на тлі вибіркового ставлення президента України до серйозних правопорушень свого оточення, схильності до вибіркового правосуддя та недолугого законотворення, до потурання свавіллю в регіонах, до кулуарної політики в стилі «пізнього Януковича». Своїми діями команда Зеленського легітимізує поширення будь-яких чуток чи версій про «помічника-гаманця» чи про «торгівлю вугіллям з окупованими територіями». Тобто працює на підрив не лише свого рейтингу, а й суспільної довіри до держави. Не варто забувати, що саме така політика й посприяла російській агресії у 2014 році.
