Вівторок, 21 Вересня, 2021
Бiльше

    «Мова і віра» бандуровських панів

    Ще у 2019 році на Кіровоградщині, зокрема у Кропивницькому, розгорілися пристрасті навколо храму Успіння Пресвятої Богородиці, що знаходиться у парку ім. Крючкова на Новомиколаївці. Після того, як очільник міста закликав релігійну громаду підтримати його ініціативу і передати храм до Помісної Православної Церкви України (ПЦУ), туди приїхали священнослужителі Московського патріархату (РПЦвУ) і привезли на автобусах своїх віруючих. До храму також прибув митрополит Кіровоградський і Новомиргородський РПЦвУ Іоасаф, який у 2017 році підписувався під привітанням з днем народження президенту держави-агресора Путіну. Священники РПЦвУ оперативно організували збори, на яких відмовилися визнавати рішення Вселенського Патріархату про надання Томосу ПЦУ. А також ухвалили рішення залишити храм Успіння Пресвятої Богородиці під Московським патріархатом.

    Майже так само сталося і з громадою села Перегонівка Голованівського району, що першою в Кіровоградській області оголосила про свій перехід від РПЦвУ до ПЦУ. Таке рішення мешканці села ухвалили під час загальних зборів прихожан Храму Воздвиження Хреста Господнього, що відбулися 24 січня 2019 року. Проте наступного дня у селі відбулися інші збори – теж нібито релігійної громади Перегонівки, під час яких учасники вирішили залишитися у складі Московського патріархату. Про це тоді повідомляла пресслужба єпархії РПЦвУ на Кіровоградщині.

    Релігійні конфлікти в обсласті виникають не лише через світоглядні незгоди парафіян. Подекуди вони штучно створюються та провокуються місцевими ділками. Так, скажімо, у найбагатшому селі Гайворонського району – Бандурове – місцевий «пан» всупереч волі громади та бажанню вірян активно насаджує «московську віру», позіціонуючи себе «ревним христіянином».

    Ще у квітні 2012-го митрополит Кіровоградський і Новомиргородський (тоді ще УПЦ МП) Іоасаф відвідав с. Бандурове, де освятив каплицю і хрест на місці будівництва нового храму на честь Покрова Пресвятої Богородиці. При тому «сердечно подякував головним меценатам» майбутнього будівництва – Володимиру Миколайовичу Колесніченку та Анатолію Яковичу Опаленку. Незабаром після цього було розпочато будівництво храму. Кошти на будівництво збирала громада, але розпорядився ними на свій власний розсуд «меценат» Анатолій Якович Опаленко, попередньо домовившись про «освячення» новобудови саме Московським патріархатом.

    2 травня 2015 року, коли наші воїни-захисники гинули на Донбасі від рук московських окупантів, відбулося освячення новозбудованого храму. Тут вже Опаленко-старший підключив всі свої зв’язки аби надати пересічній події – відкриттю сільського храму – всеукраїнського масштабу! За допомоги свого давнього приятеля, ректора Одеської юракадемії Сергія Ківалова, домовився про особисту присутність на «урочистостях» керуючого справами УПЦ МП митрополита Бориспільського і Броварського Антонія (Паканича), який у співслужінні з шанувальником Путіна, архієпископом Кіровоградським і Новомиргородським Іоасафом, звершив чин освячення новозбудованого храму. З благословення найвищого очільника МП – митрополита Онуфрія – владика Антоній «удостоїв високих церковних нагород головних будівельників храму». Тобто легітимізував використання коштів громади на просування Церкви держави-агресора.

    «Удостоєний нагороди меценат-будівельник» – той самий Анатолій Якович Опаленко, який є депутатом Гайворонської районної ради та депутатом Гайворонської міської ради VIII скликання від партії “Європейська солідарність». А депутатом районної ради VII скликання був обраний 25 жовтня 2015 року по багатомандатному виборчому округу – тоді від Гайворонської районної організації політичної партії “Громадянська позиція”.

    Анатолій Опаленко – голова постійної комісії з питань земельних ресурсів, агропромислового комплексу, екології та охорони навколишнього середовища. Отже має необмежені фінансові можливості для «спонсорування» та «меценатства» ворожої ідеології та юридичні важелі для передачі храму, збудованого коштами громади, в оренду УПЦ МП. Доречі, син «щедрого мецената», Дмитро Опаленко, якого 2019-го призначили на посаду завідувача сектором протидії корупції Київської облдержадміністрації, разом зі своїм «покровителем та наставником» Сергієм Ківаловим, регулярно відвідують «проспонсорований» Опаленком-старшим церковний заклад.

    Як зауважили у розмові місцеві мешканці, вони вельми здивовані, що при цьому поза увагою «ревного христіянина» Анатолія Опаленка залишилась бандурівська Свято-Успенська церква — пам’ятка архітектури місцевого значення. Ця мурована церква другої половини ХІХ століття — один з п’яти найдавніших православних храмів, що збереглися і які не вдалося зруйнувати в атеїстичні роки. Саме у цій бандурівській церкві з 1843 року священиком був Степан Петрович Грушевський — один з представників роду Грушевських, з якого походить перший Глава нашої держави, видатний український історик Михайло Сергійович Грушевський. Нині Свято-Успенською церквою опікується настоятель храму отець Михайло (Чабан). Хоч батюшка і живе в сусідній Красносілці, у церкві все до ладу. Настоятель радо показує туристам старовинні духовні книги, що збереглись у храмі.

    У церковно-конфесійному самовизначенні мешканців регіону, які відносять себе до православ’я, за роки кровопролитної війни на сході України сталися суттєві зміни. Пов’язані вони з тим, що так звана «УПЦ», перебуваючи в єдності з Московським патріархатом, не засудила російську агресію, не визнала РФ державою-агресором і не відмежувалася від позиції Московського патріархату. Понад те, кремлівський режим продовжував і продовжує використовувати мережу РПЦ в Україні для просування ідеології “русского міра”, а частина священнослужителів цієї Церкви відкрито
    підтримують сепаратистські рухи. Тому місцеві мешканці категорично не підтримують насильницького просування чужинської церкви за кошти своєї ж громади.

    Не забули люди і тих, хто десятиліттями грабував селян та насаджував у регіоні «русскій мір». Зокрема, пригадали, що на момент «освячення» храму Анатолію Опаленку активно сприяв у його діяльності «друг родини» та тодішній очільник облдержадміністрації Сергій Кузьменко – ексрегіонал, один з тих, хто підтримував «диктаторські закони шістнадцятого січня», і після цього чотири роки був губернатором Кіровоградської області. У Кіровоградській області сімейна компанія Кузьменка володіє землями в Олександрійському, Новоукраїнському, Петровському, Світловодському та Знам’янському районах. Понад 65 тисяч гектарів – погодьтеся, цифра вражаюча. Крім цього, «наростив м’язи» за допомогою інших підприємств: молочно-товарного комплексу «Петриківське молоко», «Олександрійського цукрового заводу», «Світловодського річкового терміналу» та ін.

    Зрештою, й сам Опаленко-старший мав приязні стосунки з ексзаступником голови адміністрації президента Януковича Сергієм Ларіним. Згодом – скромним народним депутатом від “Опозиційного блоку”. Людиною з команди Ріната Ахметова, яка активно повертала свій вплив на кілька областей після падіння режиму Януковича.

    Як і більшість громадян України, мешканці Гайворонівщини покладали великі сподівання на те, що нова влада буде нарешті проукраїнською та прибере місцевих здирників з влади. Проте ані призначений у серпні 2020 року президентом Зеленським голова облдержадміністрації Андрій Назаренко, ані призначена тим самим Зеленським у травні 2021 року на цю ж посаду Марія Чорна – жодним чином не перешкоджають ані земельним оборудкам родинного клану Опаленків, ані їх активному просуванню ворожої ідеології через чужинську віру, незважаючи на обурення громади.

    За матеріалами місцевої преси

    Найсвіжіше

    Популярне