Понеділок, 27 Вересня, 2021
Бiльше

    Кремль перетворює російську мову на зброю, відчуджуючи колишні республіки СССР

    Російська мова посилює вплив Москви на надзвичайно великій території. Російський турист, який не особливо бажає вивчати мови, може почувати себе майже як вдома у Латвії, країні-члені ЄС; ІТ-працівник з Білорусі може знайти роботу, за яку в Москві платять удвічі більше, не вивчаючи нової мови. Але іноді мова не є інструментом співпраці – це зброя війни. Зовсім недавно Кремль знову махнув цим мечем, вказавши на найближчих союзників.

    Минулого липня у Киргизстані, невеликій колишній совєтській республіці в горах Середньої Азії, дев’ятирічного хлопчика побили киргизькі діти у літньому таборі, нібито за те, що він єдиний етнічний росіянин. Російські урядові ЗМІ охоче підхопили цю історію. Очільник Російської православної церкви, патріарх Кіріл назвав хлопчика «захисником віри», а його родині пообіцяли допомогти переїхати до Росії.

    Потім, у серпні, киргизький чоловік у столиці Бішкеку кинув калькулятором у молоду жінку за прилавком за звернення до нього російською. Прокремлівські ЗМІ увімкнули мелодію «росіяни пригноблені», що незабаром стала ще голоснішою. Місцеві націоналісти в Казахстані, наймогутнішій країні Центральної Азії, розпочали випуск відеороликів як «мовні патрулі» переслідують носіїв російської мови у громадських місцях.

    Між двома сусідніми країнами завжди буде певна напруженість, але ці злочини на ґрунті ненависті навряд чи є системними. Жодна з країн не має причин дратувати Москву. Країни Центральної Азії швидко покарали націоналістів. Грошові перекази з Росії становлять третину ВВП Киргизстану. Казахстан є ще більш важливим союзником, який має подібну авторитарну систему та 7500 кілометрів кордону з Росією. Проте російські політики, включаючи голови парламенту Вячєслава Володіна, були в обуренні.

    Кремль хоче бачити себе захисником усіх росіян у колишньому СССР. Десятиліттями він виступав проти жорсткої політики щодо громадянства Латвії, Литви та Естонії. Вони спрямовані на те, щоб не визнавати етнічних росіян, які переїхали туди після окупації 1940 року, повноправними громадянами, якщо вони не пройдуть тести з мови та історії.

    Але найпомітніший приклад – Україна. Схід та південь країни історично були російськомовними територіями. Москва поширювала свою пропаганду в ці регіони, а десятиліття операцій з м’якою силою завершилися окупацією Криму та війною на Донбасі. Москва натякала, що в будь-який момент вона може розглядати інші іноземні території як свої.

    «Якщо якась республіка приєдналася до Совєтського Союзу, але отримала величезну кількість […] традиційно історично російських територій, а потім раптово вирішила вийти з Союзу, вона мала б вийти з тим, з чим увійшла. Замість того, щоб тягнути подарунки», – заявив президент РФ Владімір Путін у 2020 році.

    Після вторгнення в Крим російські сусіди з Центральної Азії зрозуміли, що це не порожня загроза. Наприклад, у Північному Казахстані чимало російськомовного населення, і російські націоналістичні сили давно очікують його анексії у складі Південного Сибіру. Побачивши це, країни Центральної Азії повільно, але рішуче рухаються до більшої культурної незалежності від Росії, у тому числі мовами. Узбецька мова вже змінилася з кириличного алфавіту на латинський, а казахська мова має зробити те саме в 2023 році.

    За СССР існувало 14 національних совєтських республік, залежних від головної – Росії. Після розпаду Совєтського Союзу три країни Балтії негайно повернулися до Європи; тоді Кремль втратив Грузію; потім Україна. Не існує гарантії, що союзники з Центральної Азії не наслідують їхній приклад, якщо вони сприймуть свого могутнього сусіда як загрозу.

    Але виклик Кремля нав’язати свою мову є також і внутрішнім питанням: у межах Росії є багато національних автономій, які мають власні мови, наприклад, Татарстан, населення якого складає чотири мільйони татар.

    Джерело

    Найсвіжіше

    Популярне