Вівторок, 7 Грудня, 2021
Бiльше

    Амфілохій Почаївський – «бандерівський цілитель», якого канонізував Московський патріархат

    За часів незалежності України Почаївська лавра, яка стала форпостом Московського патріархату на заході України, отримала ще одного святого. Ним став Амфілохій Почаївський (1894–1971). Зокрема, рішенням священного синоду РПЦ в Україні, 12 травня 2002 року схиігумен Амфілохій урочисто був канонізований РПЦвУ як преподобний Амфілохій Почаївський. А 3 лютого 2016 року рішенням архієрейського собору Російської православної церкви (РПЦ) було встановлено загальноцерковне шанування преподобного Амфілохія.

    Амфілохій Почаївський (у світі Яків Варнавович Головатюк, 1894–1971) – священник Українського екзархату РПЦ, схиігумен Почаївської лаври. Святий, чудотворець, старець, допомагав пораненим воякам УПА

    Безперечно, ця канонізація підняла авторитет Почаївської лаври в очах віруючих. Адже вона отримала святого, про якого ще пам’ятали люди. Зрештою, Амфілохій був місцевим, народився неподалік Почаєва, тут і провів основну частину свого життя.

    Справді, Амфілохій Почаївський – неординарна особистість, людина, наділена даром зцілення. Він допоміг багатьом людям. Був глибоко віруючою людиною, яка готова була покласти за свої переконання життя.

    Але Амфілохій, за великим рахунком, не вписується в концепцію «русского міра», яку проповідує РПЦ та її філія – РПЦвУ. До того ж цей святий свого часу змушений був покинути Почаївську лавру, жити за її межами. Також є свідчення, що він допомагав воїнам Української повстанської армії (УПА).

    Людина, наділена чудодійним даром зцілення

    Народився Амфілохій (у світському житті Яків Варнавович Головатюк) 10 грудня 1894 року в селі Мала Іловиця (зараз це Кременецький район Тернопільської області) в багатодітній селянській родині. 1912 року його призвали до царської армії. Спочатку він служив неподалік рідних країв, у Луцьку, пізніше разом з полком був направлений до Томська. Під час Першої світової війни опинився на фронті, потрапив у полон до австрійців. Лише в 1919 році повернувся з полону в рідне село.

    1925 року Яків Головатюк прийшов у Почаївську лавру, вирішивши стати монахом. Спочатку він виконував покладений на нього послух – майстрував сани, колеса, співав на кліросі тощо. У той час Почаївська лавра входила до автокефальної Православної церкви в Польщі, в якій були сильні проросійські впливи. Пройшовши чернечий іспит, 8 липня 1932 року благословенням митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія Якова Головатюка постригли в монахи з ім’ям Йосип.

    Амфілохій Почаївський

    Виконуючи різні роботи, він також лікував хворих. Особливо прославився цей чернець як костоправ. Міг без рентгенівського знімку визначити, де є перелом. Загалом володів дивним даром зцілення. Лікував різні хвороби, в тому числі психічного характеру. При чому такі захворювання, які вважалися невиліковними.

    На Волині, яка була колоніальною околицею міжвоєнної Польщі, лікарів не вистачало. Та й їхні послуги коштували недешево. Тому незаможні люди йшли до отця Йосипа за допомогою. Він же плату за своє зцілення не брав. Хіба що йому лишали продукти.

    Невпинний потік хворих до отця Йосипа не подобався керівництву Почаївської лаври. Цілителю дали зрозуміти, що його місце має бути за межами монастирської обителі. Отець Йосип переселився у невеликий будинок на монастирському кладовищі, де продовжував приймати хворих.

    Чернець Йосип лікував вояків УПА

    Під час Другої світової війни південна Волинь, де жив чернець Йосип і його родичі, стала місцем активної діяльності бандерівської Української повстанської армії (УПА). Неподалік села Мала Іловиця у березні 1943 року в урочищі Дігтярня виник табір Воєнної округи УПА «Волинь-Південь».

    Пам’ятник біля села Антонівці, де був розташований табір Воєнної округи УПА «Волинь-Південь»

    Неподалік табору в селі Антонівці у конторі водяного млина перебувала група пропагандистів і журналістів УПА, друкувалась газета «Повстанець». Цей табір так і не змогли розгромити німці. Хоча для цього навіть використовували літаки. Чимало жителів навколишніх сіл опинилося в лавах УПА, в тому числі й окремі представники родини Головатюків, до якої й належав чернець Йосип.

    Тому не дивно, що він допомагав лікувати вояків УПА та симпатизував ідеям незалежної України. Звісно, робилося це таємно, щоб не викликати репресії з боку нацистських, а пізніше й радянських окупантів.

    Про те, що чернець Йосип допомагав упівцям, розповідала Марія Антонюк, яка була повстанською розвідницею та секретаркою легендарного командира Енея (Петра Олійника), а потім пройшла енкаведистські тортури та воркутинські табори, в яких пробула 16 років. Ці свідчення записав і опублікував Олесь Кульчинський.

    Зокрема, Марія Антонюк, яка чимало спілкувалася з отцем Йосипом, говорила, що він не вникав у політику. Однак сказав їй таке: «Є нація українська, і повинна бути держава українська. Але ми безсилі, ми не маємо зброї».

    Уже після таборів, Марія зустрілася з цим ченцем-цілителем і він сказав: «Ще наш цвіт є. Я думав, що його вже немає… Вони повернулися, вертаються з каторги».

    Почаївська лавра – православний чоловічий монастир у місті Почаєві Кременецького району Тернопільської області (сучасний вигляд)
    Почаївська лавра. Фотографія з періоду 1918–1939 років

    Неугодний совєтській владі чернець-цілитель

    Звісно, отець Йосип не симпатизував радянській владі, був супротивником її атеїстичної політики.

    У післявоєнний період отець Йосип, коли одного разу на його будиночок напали бандити, знову поселився в Почаївській лаврі. Принаймні тут було безпечніше.

    До монастиря йшли хворі, сподіваючись на допомогу ченця Йосипа. Це викликало незадоволення лікарів. Вони й представники влади вимагали, щоб Йосип, який не мав належної медичної освіти, не приймав хворих.

    Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років у Радянському Союзі настала чергова хвиля гонінь на релігійні організації. Влада почала масово закривати храми. Були плани закрити й Почаївську лавру. Так, 1962 року планувалося закриття Троїцького собору цієї лаври. Однак отець Йосип організував активний супротив міліціонерам, які намагалися це зробити. За що й поплатився. Його кинули до Буданівської психіатричної лікарні (за 100 кілометрів від Почаєва), розмістивши в палаті, де перебували важкохворі. Різні люди зверталися до влади, аби ченця Йосипа випустили.

    Його таки випустили. Але йому не дали можливості повернутися до Почаївської лаври й він поселився у своїх родичів у Малій Іловиці. До нього знову почали приходити хворі.

    Однак представники влади не дали йому спокою. Вони підговорили одного колгоспника-тракториста, щоб той вивіз ченця за село на болото й кинув у воду. Той так і зробив. Це був грудень місяць. І Йосип цілком міг там замерзнути й загинути. Його знайшли у важкому стані й відвезли до Почаївської лаври. Там його постригли в схиму з ім’ям Амфілохій. Ніхто не думав, що чернець буде жити. Однак він вижив.

    Амфілохій Почаївський

    Амфілохій не зміг залишитися в лаврі. Родичі забрали його в Малу Іловицю. Восени 1965 року він оселився в племінниці Ганни – дочки покійного його брата Пантелеймона, яка жила в невеликому будинку. У дворі хати Амфілохій спорудив високу голуб’ятню, під нею – маленьку каплицю.

    Амфілохій Почаївський (у світі Яків Варнавович Головатюк, 1894–1971)

    З північної сторони двору побудували довгий корпус, влаштували трапезну, кухню, приймальню для хворих, спальню для послушниць, які виконували роботи по господарству й читали молитви. Так фактично був створений домашній монастир. На подвір’ї Амфілохій щодня служив молебні, а також зцілював людей.

    Помер чернець 1 січня 1971 року. Існує версія, що його отруїли. Поховали Амфілохія на монастирському кладовищі в Почаєві.

    Могила Амфілохія на монастирському цвинтарі Почаївської лаври

    Життя Амфілохія було оповито легендами. І це справді – легендарна особистість, яка заслуговує на увагу й повагу. Хотілося б, щоб була створена об’єктивна, а не «канонічно-московська» біографія цієї людини, що усвідомлювала себе українцем. Зрештою, Православна церква України (ПЦУ), яка отримала томос від Вселенського патріархату, цілком могла б канонізувати Амфілохія. Він на це заслуговує!

    Ікона Амфілохія Почаївського

    Джерело: Раідо Свобода. Автор: Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

    Найсвіжіше

    Популярне