Кінець червня цього року був дуже символічним для католиків України. Саме в кінці цього місяця 20 років тому у 2001 році відбувся перший, й поки що єдиний візит Глави держави Ватикан Папи Римського Івана Павла ІІ до України. Понтифік відвідав Київ та Львів, провів низку зустрічей з керівництвом держави, відправив святкові меси для мільйонів віруючих католиків. Двадцять років тому католицька громада України гідно відзначила цю подію. В костелах та храмах РКЦ та УГКЦ по всій країні відбулися святкові меси та служби, було проведено низку наукових заходів та громадських акцій.
Треба зазначити, що в першому півріччі ювілейного для католицької громади України 2021 року, відбулася низка подій, які мали на меті пожвавити інтенсифікувати й додати нового імпульсу у фактично повністю поставлені на паузу відносини між Україною і Ватиканом.
Так, у кінці березня цього року Ватикан відвідав Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль. Він провів дві офіційні зустрічі з Папою Римським Франциском та державним секретарем Святого Престолу П’єтро Пароліном.
Якщо про першу зустріч урядова прес-служба в традиційній протокольній манері зазначила, що аудієнція з Папою Франциском відбулася в теплій атмосфері, Прем’єр-міністр обговорив з Його Святістю низку гуманітарних проектів, а також передав запрошення президента України Володимира Зеленського здійснити візит до України з нагоди святкування 30-ї річниці Незалежності.
Про другу зустріч, а саме переговори Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з Державним секретарем Ватикану П’єтро Пароліном – особою, яка за своєю посадою та статусом впливає практично на всі внутрішні процеси в світовому католицизмі, у відкритих джерелах інформації не було зовсім. Можна припустити, що підставою для такої конфіденційності стали питання, які обговорювалися під час цієї зустрічі. За інформацією джерел з Ватикану, прем’єр-міністр України намагався актуалізувати чутливі для України внутрішні релігійні й політичні питання на які Святий Престол має значний вплив.
Зокрема, в розмові йшлося про приєднання до Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Мукачівської Греко-Католицької Єпархії (МГКЄ) й таким чином подолання штучного поділу між греко-католиками в Україні. Денис Шмигаль навів низку політичних аргументів на підтримку цього процесу. Головним посилом української сторони був акцент на тому, що приєднання МГКЄ до УГКЦ може дати імпульс до вирішення не тільки низки суто українських внутрішньополітичних проблем пов’язаних із Закарпаттям, але й сприятиме розв’язанню давніх геополітичних вузлів у так званому прикордонному трикутнику між Словаччиною, Україною та Угорщиною. Римська Католицька Церква, в складі якої знаходяться вказані вище церковні інституції, а також Святий престол, як її релігійний центр, в цій ситуації мали би стати, на думку української сторони, ключовими акторами й адміністраторами всіх об’єднавчих змін і відповідних рішень пов’язаних із цим процесом.
За наявною інформацією, у своїй відповіді представникам української сторони Державний секретар Ватикану П’єтро Паролін дав зрозуміти, що питання про об’єднання МГКЄ та УГКЦ не є на порядку денному і не може бути вирішене Святим Престолом у найближчій перспективі.
Треба відзначити, що в позиції Ватикану нічого дивного немає – Святий Престол зазвичай ретельно підходить до кожного міжнародного питання, зважуючи всі «за» і «проти». Тим більш, якщо одностайного бажання у мукачівських греко-католиків приєднатися до своїх братів з УГКЦ немає, то підштовхувати події навряд чи буде розумним рішенням. Значить, потрібні час і терпіння.
Крім того, відносини України і Ватикану в останні десять років майже не розвивалися з різних причин, і лише зараз почався рух.
Сьогодні наше завдання – утримати МГКЄ в орбіті українських інтересів і створити умови, при яких віруючі з Мукачева почнуть виявляти інтерес до об’єднання з УГКЦ. Сподіваємося, коли у Ватикані побачать, що цей процес почався, то будуть лише сприяти йому.
Однак, при цьому доводиться враховувати іншого міжнародного суб’єкта, який присутній у даній схемі – Угорщину, а саме Угорську греко-католицьку церкву, що напряму підпорядкована Святому Престолу.
Саме через цю церкву Угорщина намагається посилити свій вплив на МГКЄ, надаючи їй релігійну літературу, звичайно, угорською мовою, доплачує священикам, які ведуть службу угорською мовою, допомагає будувати храми тощо. До того ж серед прихожан МГКЄ є чимало етнічних угорців, які мають подвійне громадянство – українське і угорське.
І головне, керівництво Угорської греко-католицької церкви пропонує МГКЄ увійти до неї у підпорядкування, перевести богослужіння на угорську мову, і керівництво МГКЄ не проти. Це означає, що в разі реалізації своїх планів Угорщина візьме значну частину населення України (понад 350 тисяч прихожан МГКЄ) під свій контроль, і це посилить автономістські настрої у Закарпатті.
Навряд чи схема заведення МГКЄ до складу Угорської церкви буде складною: підготовка і проведення єпархіальних зібрань, на яких буде прийнято рішення.
Глава МГКЄ, або Апостольський Адміністратор, Ніл Лущак, призначений у 2020 році Папою Римським на цю посаду, схоже, не буде чинити перешкоди в разі публічного висловлення прихожанами МГКЄ бажання перейти до Угорської церкви. З іншого боку, керівник Угорської церкви Петер Фюльон Кочиш, який є римо-католиком і стійким прихильником поглинання МГКЄ своєю структурою, у лютому 2021 року мав зустріч з Папою Римським Франциском і Державним секретарем Ватикану П’єтро Пароліном. Тема Мукачівської єпархії теж обговорювалась, але як стало відомо, Ватикан поки не готовий дати Кочишу добро на те, щоб перетворити МГКЄ на частину Угорської церкви. Таким чином, у нас є ще час, щоб зупинити цей процес.
Для України важливо, щоб у Ватикані добре зрозуміли корінні інтереси нашої країни у таких питаннях, як посилення присутності на українській території інших держав, тим більш, що в умовах військової агресії РФ такі питання стають для нас дуже хворобливими. Саме тому ми сподіваємося, що мудрість керівництва Святого престолу, його великий дипломатичний досвід слугуватимуть для прийняття ним вірних рішень, які відповідатимуть інтересам наших держав.
