Четвер, 28 Березня, 2024
Бiльше

    Канонічне православ’я на службі неосвіченої та профнепридатної пропаганди РПЦвУ

    Коли отримання українською церквою Томосу про автокефалію (самостійність) стало невідворотним фактом і всі деструктивні старання РПЦ і УПЦ МП, а нині РПЦвУ, а так само їх пособників, в тому числі і в політичному середовищі, виявилися марними, російська і проросійська пропаганда в Україні стали все частіше використовувати наратив якоїсь неканонічності.

    Про це пише експерт Олександр Коваленко.

    Все частіше і частіше від спікерів РПЦ, які мають право на висловлювання своїх думок вголос, стало звучати таке слово як “неканонічні”. Мовляв, ПЦУ неканонічна церква, Епіфаній неканонічний митрополит і взагалі, все в цій Україні неканонічне, не те, що в Росії.

    А буквально напередодні, добре мені знайома зі своєї антиукраїнської діяльності в Одесі і Одеській області і яка мала пряме відношення до антиконституційних подій навесні 2014 року в нашому місті, ігуменя Серафима (Шевчик), настоятелька Архангело-Михайлівського жіночого монастиря РПЦвУ, на з’їзді чернецтва РПЦвУ заявила, що «ніколи Церква не зазнавала такої атаки на її канонічний фундамент, як це зараз роблять “адепти” ПЦУ». Крім того, за завіряннями даної особи, ПЦУ, а також Константинополь в особі Вселенського патріарха Варфоломія, провокують розкол, а у РПЦ – особлива місія «канонічного православ’я».

    І знову це слово, канон, канон, канон … Так, що ж це насправді таке, що ним так часто лякають російські і проросійські релігійні пропагандисти “мирян” та їм подібних?

    Той, хто цікавиться, може в наш час високих технологій і вільного доступу до колосальних баз даних у відкритому режимі, без проблем дізнатися, що канон це давньогрецьке слово означає консервативність, традиційність законів і правил.

    Тобто, згідно з тим, як любить показувати РПЦ і РПЦвУ в Україні, нібито, порушуються якісь непорушні закони. Але ось тут виникає цілком логічне запитання: а чиї саме закони порушує України?

    Наприклад, чудово відомо, що цивільне законодавство нашої країни може не відповідати законодавству, наприклад, Франції або Великобританії, тим більше Сомалі або ніким невизнаного утворення, не відповідає нормам Китаю та Саудівської Аравії, Філіппін і краю світу – Аргентини.

    Тобто, як такі, закони для одних – не закони для інших. І не тому, що це невігластво або нехтування, розкол в масштабах планети Земля, а тому що це логічна закономірність унікального розвитку кожного незалежного, а часом і залежного утворення на нашій планеті.

    І, точно так само, в світі релігійному. І якщо ми говоримо про православ’я, то в даному випадку варто особливо відзначити, що свої склепіння законів і правил є в кожної церкви на трьох рівнях: Апостольські правила, правила Святих отців, а так само правила Вселенських соборів і помісних церков.

    Що важливо відзначити, практично всі ці правила формувалися в міру того як розвивалася сама християнська церква, так і її відгалуження. Тобто, вони не є догматом, що з’явилися в момент створення світу, будь то великий вибух або похідна між темною матерією і воднем, а формувалися не просто роками, десятиліттями, століттями, а вже як другу тисячу років до ряду!

    Фактично, дане зведення це ніщо інше як постійно мінливий, коригований набір правил, а, отже, і сам церковний канон не є догматом (незмінна і не підлягають критиці істина) і протягом усього часу існування церкви змінювався, залежно від вимог і викликів часу. Наприклад, якщо в один час рукоприкладство старшого священнослужителя над молодшим не осуджувалося, то зараз це вже може бути приводом для позбавлення священника сану.

    Тобто, канон, з часів глухого і темного середньовіччя, змінився, з урахуванням сучасних реалій.

    Але, що найцікавіше, в той час як існують канони, що відповідають духу часу, точно так само є такі, що не мінялися століттями. Наприклад, канон спадковості, а саме Христос обрав апостолів, а ті після – єпископів, які висвятили наступних єпископів і так до наших днів. Причому ця спадковість дотримується всіма церквами, як в католицькому, так і в православному світі, за винятком протестантської. А ще є вірменська церква, яка є монофізитською. Але, не про вірмен мова. Хоча, з іншого боку, чому – ні?

    Адже, по суті, вірменська церква саме через невизнання двох природ у Христі, людського і божественного, не визнається частиною православного світу. Тобто, по суті своїй, протягом усього свого існування вірменська церква, яка є православною, не тільки не дотримується догматів православ’я, а й канонів, в традиційному або все-таки гіпертрофованому їх розумінні РПЦ. Проте, чомусь з Данилова монастиря і від їхніх посіпак не звучать звинувачення вірмен в неканонічності.

    І це дуже яскравий приклад. Адже, знову-таки, для кожної церкви, як і для кожної держави, канон може бути своїм – унікальним.

    З іншого боку, завжди є канони, єдині для всіх. Наприклад, зображення на іконах образів Христа, Діви Марії і т.і. А також низка інших моментів, єдиних як для української церкви, так і для російської, єрусалимської, олександрійської і т.і. І ці канони виконуються як при богослужінні, так і при повсякденній діяльності.

    Більш того, надання Томосу про автокефалію ПЦУ було проведено теж відповідно до всіх нині діючих і актуальних канонів.

    Ось і виникає питання: ґрунтуючись на чому представники РПЦ та її філії в Україні в особі РПЦвУ, звинувачують і називають українську церкву неканонічною? У чому основа їх звинувачень? Грубо кажучи, доказова база – фактаж. В тому-то й справа, що їх у церкви (РПЦ), яка визнавалася іншими православними церквами протягом 141 року – немає.

    Але, невизнання при цьому не було для церкви вердиктом, адже під невизнанням розумілося несприйняття автокефальної складової даної релігійної структури, при цьому, не заперечуючи суті скоєного її священнослужителями канонічного таїнства. Наприклад, священик будь-якої з церков, які не отримали автокефалію, без проблем міг стати в пригоді з навіть Вселенським патріархом, адже це служіння практично у всіх канонічне – відповідає правилам.

    По суті, представники РПЦ і РПЦвУ використовуючи термін канон, не просто нахабно маніпулюють, а й більш того, відкрито брешуть, фактично, демонструючи свою неосвіченість і бездарність. Адже настільки фривольне трактування терміну і звинувачення тієї ж ПЦУ в неканонічності ставить під сумнів ступінь їх освіти і в принципі, ставить питання їх профпридатності.

    Хоча, повертаючись до питання спадковості рукоположення, що бере свій початок від Христа і апостолів, цілком може виникнути питання про канонічність рукоположення, наприклад, тієї ж ігумені Серафими, яку в сан зводив митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, до канонічності сану якого теж можуть і навіть виникають незручні питання.

    Самі того не розуміючи ненависники і антагоністи ПЦУ своїми нападками ставлять себе ж під удар.

    А тому агенти Кремля в Україні, які заїкаються про неканонічність ПЦУ і про особливу ​​канонічну місію православ’я, краще б помовчали. Адже настільки вони бездарно виглядають в очах тих, хто розуміє, про що йде мова. Шкода тільки, що не всі їхні слухачі це розуміють, особливо, серед прихожан РПЦвУ, які продовжують вірити словам сумнівних персонажів в рясах.

    Найсвіжіше

    Популярне