Найприкріше, що 99 відсотків сперечальників свої глибокі пізнання отримують з розмов на кухні і перегляду телевізора….Але я не про це. Я взагалі давно віддаю перевагу ні з ким не сперечатися. Особливо в інтернеті. Це вже марно.
Оскільки істина вже давно нікого не цікавить, а історія війни для переважної більшості жителів пострадянського простору перетворилася в предмет віри, яка, як відомо ще з часів Тертуліана, завжди ірраціональна.
І якщо говорити про питання віри, то за доказовою базою і аргументами сторін спору, завжди залишається прихованим істинний сенс постулатів які захищають.
Так ось, якщо слідом за класиком міркувати про плюси життя в СРСР через призму вірувань, то виявиться, що при всій цинічності і брехливості комуністичної ідеології у неї було незаперечна перевага.
Вона завжди була спрямована в майбутнє.
Цілепокладання було, звичайно, невиразним, але народ будував комунізм, то освоював космос, то рятував пригноблені народи від колоніалістів.
Навіть ми, діти “розквіту застою”, вже розуміли, що з комунізмом в доступному для огляду майбутньому якось не складається, але вже “кожній родині по квартирі в 2000 році” ми точно дочекаємося.
Ну а якщо не дочекаємося квартир, то товарний дефіцит перемогти просто зобов’язані.
Точно також, при всьому тому, що в Радянському Союзі історія війни була повністю перекручена, але в масовій свідомості війна сприймалася як неймовірне горе і жахливе випробування.
Великі радянські начальники, як правило, самі особисто пройшли фронт, розуміли, що таке ВІЙНА.
Так, як то кажуть, радянські люди боролися “за мир по всьому світі”, та так, що цей світ ледь на атоми не розібрався, але боролися вони все-таки за мир, розуміючи, що війна – це погано, боляче і “головне, щоб імперіалісти Перші не напали”.
Знову ж таки, навіть ми, діти жили в закритому Дніпропетровську, де кувався ядерний щит Батьківщини, на перервах в школі обговорювали договір по ПРО з США і чітко знали, що якщо “торохнуть, то вже точно по нам, тому що Москва і Вашингтон захищені протиракетами, а ми – ні “.
А вже щоб “торохнули” нікому не хотілося.
Так ось, якщо говорити про віру, то ми всі якось не помітили, що суміжна держава з двох букв, що призначила себе спадкоємцем СРСР і зовсім нахабно намагається вкрасти загальну Перемогу, непомітно підмінила сенс постулатів віри.
Віра перетворилася в карго-культ, що складається з фанерних танкових веж на “Мерседесах”, шоколадних медалей і танцюючих в гімнастерках стриптизерок.
Але навіть це не найстрашніше.
Страшно – інше. Те, що війна, що стала карго-культом, втратила образ кривавого Молоха, який перемелює життя і долі.
На відміну від нашого недалекого радянського минулого, війна для масової свідомості сусідів – це не погано і боляче, а добре і весело.
І загалом, “ми як народ-переможець”, майже через 80 років після закінчення війни, маємо право лізти до всіх сусідів в кишеню і в душу. А хто не з нами, той – фашист і підлягає знищенню.
Обдурення десятиліттями пропагандою населення зробило свою брудну справу. І якщо народ радянський в переважній своїй більшості війни не хотів і боявся, то народ сусідський, навпаки, вважає, що війна – справа легка, приємна і душекорисна.
І взагалі, “у нас є ракета гіперзвукова – ми нею як вмажемо! І танки нові! І бомби! І отруїти кого хочеш отрутою можемо! І президента нашого у всьому світі бояться і поважають”
Ну і ще раз наостанок про постулати віри.
Як я вже говорив, то недавня наша радянська віра була спрямована в майбутнє, а ось віра сусідська, на жаль, стала есхатологічною.
Є в богослов’ї такий розділ – есхатологія або вчення про кінець світу.
Так ось, як і належить в есхатології 9 травня 1945 роки в сусідів настав Кінець історії. Саме з цією датою тепер звіряється будь-яка подія. Навіть та, що ще не настала.
І якщо народ радянський йшов, навіть обманюючись, в майбутнє, то народ сусідський спрямований в минуле.
Подумайте сьогодні і завтра про написане мною. Згадайте полеглих. Вклоніться в ноги живим. І так. НІКОЛИ ЗНОВУ
Джерело: мер Дніпра, політик, журналіст Борис Філартов.
