Четвер, 13 Травня, 2021
Бiльше

    У ПЦУ розповіли про юного паламаря із Волині

    Громада завжди радіє, коли церковна родина поповнюється молоддю, яка за покликом серця виявляє бажання нести певний послух. Михайло Новосад, паламар Хрестовоздвиженського храму с. Ощів Горохівського благочиння, що на Волині, прагнув цього змалечку.

    Про це йдеться на сторінці ПЦУ у Фейсбуці.

    «До храму мене привела бабуся Надя, нині вже, на жаль, покійна. Часто поспішав з нею малим на служби у неділі та свята, а якось, коли мені лише виповнилося вісім років, перед початком літургії до бабусі підійшов місцевий священник. Він запитав, чи не хоче онук допомагати пономарям за богослужінням. Я розгубився, бо ж ходив ще у третій клас, а бути у вівтарі й нести послух в храмі – дуже велика відповідальність. Та все ж, цікавість перемогла, і в ту неділю я вперше одягнув стихар», – згадує Михайло.

    Нині він навчається у восьмому класі і допомагає в роботі пресслужби парафії: готує фоторепортажі з богослужінь та парафіяльних подій, веде сторінку парафії у мережі Facebook та Instagram. «Коли мої однолітки, переглядаючи світлини чи дописи про наш храм у соцмережах, відчувають себе частинкою парафії – це дуже важливо. Бо моє покоління без присутності в Інтернеті не уявляє жодного дня. Особливо актуально це нині, у час пандемії: присутність навіть сільської парафії в мережі набуває усе більшого значення, тому у нас велике поле для розвитку», – вважає Михайло Новосад.

    Зізнається, що в його пам’яті назавжди закарбувався момент приєднання їхньої парафії до Православної Церкви України. Ось як він згадує про це: «…Мій рідний храм у невеликому волинському селі довгі роки перебував під юрисдикцією Московського Патріархату. З часом у мою свідомість закарбувалися слова священника, що наша конфесія – єдина законно визнана у світовому Православ’ї, а решта – «неблагодатні». Та перед очима було інше: щирі, гарячі, а інколи й дискусійно гострі прагнення моїх земляків молитися Богові у своїй Помісній Церкві. Вже згодом я зрозумів: це був процес становлення Помісної Церкви у їхній свідомості. Коли з волі Господа у січні позаминулого року Православна Церква України від Патріарха Варфоломія отримала Томос про автокефалію, мені здавалося, що ми нарешті знайшли те, чого так довго прагнули… Саме тоді я відчув цінність громади, по-новому переосмислив її роль та значення, зрозумів, чому без людей неможлива Божественна літургія».

    Розповідаючи про свій послух, Михайло Новосад ділиться, що бути пономарем у сільській парафії – це не лише допомагати священнику за богослужінням, а й прибирати у храмі та на подвір’ї, взимку рубати дрова, улітку згрібати траву… Але хлопцеві лишається важливим інше: за усіма господарськими справами і обов’язками не втратити тієї справжньої цікавості, яка привела його у вісім років до вівтаря – звичайного, по-дитячому простого бажання бути у храмі, аби щиро говорити з Богом.

    У цьому допомагає йому нинішній духовний наставник – священник Тарасій Сидорук, настоятель Ощівського храму.

    «Для мене наставник, духівник – найперше, та людина, до якої можна звернутися із будь-яким питанням, поділитися проблемами, отримати корисні поради й настанови. І не лише отримати, а й намагатися правильно реалізувати. Як у біблійній «притчі про сіяча», зерно завжди добре якісне, важливо, який для нього ґрунт», – переконаний Михайло Новосад.

    Нагадаємо, відомий єромонах з Києво-Печерської лаври приєднався до ПЦУ. Також відомий священник ПЦУ пропонує вираховувати дату Великодня за новим стилем.

    Найсвіжіше

    Популярне