Вівторок, 28 Вересня, 2021
Бiльше

    Суди “умивають руки”: Юристка про розгляд позовів про перехід громад

    Суди жодної з юрисдикцій не хочуть займатись релігійними справами, які нібито є внутрішньою організацією церкви. Суди адміністративної та цивільної юрисдикції відмовляються від юрисдикції один на користь одного і в результаті такі справи зазвичай залишаються нерозглянутими.

    Про це в інтервю РІСУ розповіла Ольга Никорак, експертка Львівського центру міжнародного права та прав людини.

    За її словами, основною проблемою, яка породжує всі інші, є брак інформації стосовно процедури переходу. Фактично неможливо знайти у відкритому доступі статут релігійної громади чи хоча б типовий статут, який можна було б використати як орієнтир.

    «Відтак не зовсім зрозуміло, які положення статутів згодом можуть стати перешкодою для реєстрації як такі, що не відповідають закону. З іншого боку, статут не повинен обмежувати прав парафіян, а трапляються випадки, коли, наприклад, недобросовісний настоятель переховує статут від громади. Тож слід пам’ятати, що важливі рішення приймаються на загальних зборах, а не одноосібно настоятелем чи насаджуються зверху церковною єрархією. Якщо у статуті вказано інакше  такі положення суперечать закону»,  каже юристка.

    Ольга Никорак зазначає, що проблемою є й значна залежність перебігу цих процесів від області. За її словами, наприклад, у Рівненській чи Вінницькій області перереєстрації відбуваються часто і в більшості випадків вдалі.

    «Натомість, до прикладу, в Миколаївській області майже половина заяв на момент нашого запиту  на розгляді, хоч відмов і нема. В кожній області  різні департаменти ОДА, які є держреєстраторами, по-іншому називається і сама процедура. Через це складно напрацювати єдиний алгоритм чи рекомендації, як діяти. Виникають і серйозніші клопоти: уповноважені департаменти відмовляють у реєстрації, якщо в заяві процедура названа інакше, ніж заведено саме у цій області»,  наголошує експертка.

    За словами Ольги Никорак, для судів позови щодо зміни конфесійної приналежності є нетиповими, тож у більшості провадження закривають.

    Ольга Никорак. Світлина: РІСУ

    «Проблема у тому, що навіть досягти того, щоб справа була прийнята до розгляду, достатньо складно. Суди жодної з юрисдикцій не хочуть займатись релігійними справами, які нібито є внутрішньою організацією церкви. Суди адміністративної та цивільної юрисдикції відмовляються від юрисдикції один на користь одного і в результаті такі справи зазвичай залишаються нерозглянутими. Проблемою є те, що відповідно до Закону Про свободу совісті та релігійні організації, оскарження дій, рішень та бездіяльності державного реєстратора здійснюється в порядку цивільного судочинства, хоч це й адміністративні правовідносини. Це збиває з пантелику позивачів і дає змогу таких перекидок між юрисдикціями»,  каже юристка.

    «Мені радше здалось, що суди є доволі обережними у формулюванні рішень. Вкрай рідкісні випадки задоволення позовних вимог. Ситуація в суспільстві є доволі напруженою, тож суди, спершу за аналогією з практикою Верховного Суду щодо громадських організацій, а згодом була прийнята постанова і щодо релігійних організацій, умивають руки»,  наголошує Ольга Никорак.

    За її словами, Європейський суд з прав людини вважає більшим злом надмірне втручання держави у справи церкви, ніж пасивність державних органів.

    «Але я вважаю позитивним зрушенням, що за останній рік суди наважились таки приймати справи до розгляду, і хоча б обґрунтовувати свою позицію, навіть якщо в результаті  відмови»,  заявляє юристка.

    «Тут важливо розуміти, що більшість оскаржень  це власне спроби меншості чи настоятелів перешкодити процесу переходу, а не навпаки. Зазвичай з проаналізованого можна відслідкувати не надто переконливу з погляду закону аргументацію саме позивачів, а не судів. Очевидно, для кращої якості позовних заяв теж потрібен час. З боку судів, натомість, непоодинокі зволікання, затягування проваджень, деякі тривають вже по два роки»,  підсумовує експертка.

    Найсвіжіше

    Популярне