П’ятниця, 29 Березня, 2024
Бiльше

    Російські фантазії та рішення Євросуду

    Життя доводить, що є брехня, є велика брехня, а є Міністерство юстиції Російської Федерації.

    Після схвалення рішення ЄСПЛ про прийнятність справи щодо порушення прав людини в Криму Мінюст РФ зробив спеціальну заяву в дусі “ура, ми перемогли, бо не усі вимоги України задовольнив Страсбург”.

    Процитую російських юристів: “ЄСПЛ також зробив висновок про недоведеність цілого ряду звинувачень, висунутих українською владою проти РФ, в тому числі про нібито випадки вбивства мирних громадян, безпідставного затримання та залякування іноземних журналістів, незаконного вилучення майна українських військовослужбовців, дискримінації етнічних українців, політично мотивованого кримінального переслідування проукраїнські налаштованих осіб, відмов у реєстрації релігійних та інших організацій”

    Кінець цитати.

    Що ж, Мінюст РФ явно сподівається, що не усі дочитають текст рішення ЄСПЛ до необхідних пунктів. Для таких “лінивих” читачів короткі пояснення.

    Міждержавна заява України не мала метою захист прав окремих осіб, а була спрямована на виявлення системних порушень прав людини. Крім того, вона спиралася на наявні докази та (як вірно відмітив у рішенні Страсбург) Росія, що фактично контролює Крим тут має повну перевагу “першої руки”.

    Саме тому, як вказане у рішенні ЄСПЛ, фінальні вимоги України корегувалися з урахуванням можливості їх доведення. Вочевидь висувалися лише ти, де є нормальна доказова база.

    Зокрема формулювань щодо “дискримінації етнічних українців, політично мотивованого кримінального переслідування проукраїнські налаштованих осіб, відмов у реєстрації релігійних та інших організацій” у фінальній позиції України, яка розглядалася у рішенні, узагалі НЕ БУЛО.

    Тому, звісно, Суд це й не встановлював. Ура, “велика перемога росіян”. Сміливо можна просити у керівництва премію та медаль.

    Насправді у рішенні ЄСПЛ є лише три конкретні вимоги України, висунуті нашим урядом та відхилені Судом через критерії прийнятності.

    При цьому за двома вимогами ЄСПЛ НЕ ЗАПЕРЕЧИВ вказані у заяві факти (щодо вбивств 2014 року та щодо погроз іноземним журналістам), а тільки вказав, що кількість жертв є відносно невеликою (п. 399, п. 409, п. 471). Адже таких випадків, наданих Україною суду з доказами, було замало для доведення їх системності.

    Як представник вдови одної з таких жертв в Суді, можу запевнити читачів, що порушення їх прав звісно Суд вичерпно дослідить. В індивідуальних заявах.

    Тому така звіряча радість Мінюсту РФ щодо вбитих українців є незграбним самозаспокоєнням росіян.

    Єдина вимога, яку в принципі могла довести Україна, але не довела – це вилучення майна військовослужбовців (п. 486). Бо це стосувалося десь мінімум півсотні випадків (там де є докази).

    Але тут ми маємо “подякувати” окремим панянкам у чорних погонах, які з 2014 року міцно “сіли на цю тему” та якось забули дійти з нею до Мінюсту. Бо в Страсбурзі наразі є купа індивідуальних заяв воєнних моряків щодо спроб РФ вилучити їх майно в Криму. Водночас спроби окупаційної “влади” виселяти родини українських військових, після цієї кампанії із їх заявами до ЄСПЛ, на певному етапі “притихли”.

    Також, крім Мінюсту РФ, вся російська пропаганда повторює тезу, що ЄСПЛ у справі не буде оцінювати “правомірність анексії” та “Кримнаш”.

    Насправді у мене для РФ погана новина.

    Адже Страсбург, у кращих традиціях юристів, які працюють в Ельзасі, дійсно зробив по тексту багато застережень, що питання протиправності “возз’єднання” Криму він не вирішуватиме, але при цьому їх …вирішив.

    Адже для двох статей Конвенції (ст. 6 та ст. 2 IV протоколу) у справі це було необхідно.

    Бо йшлося про застосування кримськими “судами” “домашнього (національного) законодавства” (України? чи “РФ”?) та про встановлення на Перекопі “кордонів”, які обмежують рух (“державних”? чи не дуже?) (п. 342, п. 343).

    Ці конвенційні питання Суду просто неможливо було вирішити без відповіді “чий Крим”.

    ЄСПЛ це поки владнав у стилі безсмертного “Lilies Do Not Spin”.

    Суд зробив красивий силогізм, то ж слідкуйте за руками майстрів.

    Коли Україна ратифікувала Конвенцію – Крим був складовою України і це ніхто не заперечує, каже Суд.

    Коли РФ ратифікувала Конвенцію – вона не претендувала на Крим, і це ніхто не заперечує, додає ЄСПЛ.

    А після цього та досі Рада Європи та власне ЄСПЛ, відзначено далі у рішенні …не отримували жодної підтвердженої належними доказами інформації про передачу Криму з України в РФ !!! (п. 346, п. 347).

    Суд зайняв позицію “росіяни, а ви належним чином тепер доведіть, що Крим ваш, бо там ООН та всі інші кажуть що ні, не ваш; ми їм звісно не можемо вірити на слово, – але й вам не будемо” (п. 348).

    Таку позицію ЄСПЛ зайняв, як він також декілька разів повторив, “тимчасово”, “суто для технічного питання” прийнятності ст. 6 та ст. 2 IV протоколу”.

    Але погана новина для РФ не у тому що немає нічого більш сталого у праві ніж тимчасове.

    А у тому що, в рішенні по суті справи ЄСПЛ знову повернеться до цього питання вже остаточно.

    Як й до статті про примусову депортацію кримчан в РФ, яку суд поки не досліджував. Вона щойно долучена до цієї справи і там ЄСПЛ також слід точно визначати, що РФ це для кримчан саме закордон.

    Ну а найбільша погана новина, і для окупантів, і для диванних “деокупаторів Криму шляхом переконання простих росіян” у іншому.

    У березні 2014 року ЄСПЛ запровадив у цій справі тимчасові заходи за ст. 39 власного Регламенту.

    Ними Суд приписав обом сторонам справи (РФ та Україні) утримуватися від насильства для вирішення спірних питань цієї справи.

    Тобто якщо Україна прикладом почала б військову та/або спеціальну операцію з деокупації Криму – це порушило б наші зобов’язання у цій справі перед Страсбургом.

    Але у рішенні від 14 січня 2021 року ЄСПЛ …припинив дію цих тимчасових заходів для сторін (п. 238 та п. 1 резолютивної частини).

    Тепер, з 15 січня 2021 року Україна не має жодних міжнародних зобов’язань утримуватися від деокупації Криму в будь-якій спосіб (звісно крім вчинення міжнародних злочинів).

    Новий чудовий день.

    Борис Бабін, доктор юридичних наук, професор

    Найсвіжіше

    Популярне