В ефірі передачі «Церковь и мир», що вийшла на російському пропагандистському телеканалі «Россія 24» 25 грудня, очільник зовнішньоцерковних відносин РПЦ митрополит Іларіон (Алфєєв) заявив, що «Украинская автокефалия — изначально «политический проект, направленный на ослабление Русской Православной Церкви, на расчленение мирового Православия».
За словами Алфєєва, «думать, что речь идет о чисто церковном вопросе, значит закрывать глаза на совершенно очевидную реальность». Так він прокоментував слова голови російського МЗС Сергєя Лаврова про «втручання США у питання визнання ПЦУ».
Такі заяви російського митрополита вкотре свідчать про канонічну неграмотність Московського патріархату. З історії Церкви відомо, що набуття автокефалії є цілком нормальним і закономірним процесом, який аж ніяк не шкодить Православній Церкві, а навпаки свідчить про підвищення рівня церковного життя тієї чи іншої Помісної Церкви.
Про це, зокрема, сказано в Томосі Православної Церкви України: «Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них».
Про це також нещодавно сказав священнослужитель Єрусалимської Церкви отець Іринарх Миткас. У своєму інтерв’ю він зазначив, «У Православній церкві принцип автокефалій – природний». Згідно цього принципу існування різних автокефальних Церков не суперечить всьому Православ’ю.
Православ’я не відразу мало в своєму складі 15 Помісних Церков. З історії нам відомо про існування Стародавніх Патріархатів: Риму, Єрусалиму, Антіохії, Александрії. Пізніше з’явились нові Церкви: Кіпрська, Грузинська, та ж Російська, Румунська, Болгарська та інші. За логікою Іларіона, поява кожної із цих Церков, включно із самою РПЦ, була свідченням «расчленения мирового Православия». Тому, згідно його слів, кожній Помісній Церкві, разом із РПЦ варто відмовитись від свого автокефального статусу заради єдності Православної Церкви. Утім така думка не властива Православ’ю, а більше підходить до Католицизму. З огляду на це доволі комічно виглядають звинувачення від РПЦ в бік Вселенського патріарха у єресі папізму, адже вони і самі завуальовано декламують засади католицизму.
Також дивують слова Алфєєва «про ослаблення РПЦ». Такий меседж на фоні постійних заяв про самостійність і незалежність філії Московського Патріархату в Україні та їх єдиний молитовний зв’язок взагалі виглядають як повний абсурд. Адже автокефалія ПЦУ, нехай б навіть до неї приєднались би і РПЦвУ, ніяк не шкодила б молитовному зв’язку, більше того вона б не змогла його уменшити, а навпаки вивела на новий відчутний рівень, згідно якого РПЦ спілкувалась б із Українською Церквою на рівних правах, як дві автокефальні Церкви.
Не зрозуміло як тоді вплинули на РПЦ автокефалії, які вона свого часу видав її Синод. Зокрема це автокефалія Американської Церкви. Ця автокефалія, за словами Алфєєва, ймовірно, також була спрямована на ослаблення РПЦ. Примітно, що сама ж РПЦ її і дарувала. Проте чомусь РПЦ не жалкую про цю автокефалію, і не заявляє, що вона ослабила Московський Патріархат. В історії відомо, коли РПЦ дарувала автокефалію Польській і Грузинським Церквам, проте їх не визнала Вселенська Патріархія, проте і про них не було жодних заяв про ослаблення РПЦ. Лише автокефалія Української Церкви була направлена на ослаблення РПЦ. На цьому фоні, такі заяви Алфєєва вкотре свідчать, що між РПЦ і її філією в Україні існує не лише молитовний зв’язок, а де що більше. Що саме? Питання риторичне, адже ми вже неодноразово писали і про це говорили багато експертів – це бажання Росії підкорити собі не лише Церкву, але і всю Україну.
Така заява також вказує і на хибну еклезіологію РПЦ, яка появу нової автокефальної Церкви сприймає як своє ослаблення. Як би за таким принципом, який озвучив Іларіон, жила Вселенська Патріархія, то в світі не було ані РПЦ, ані більшості Помісних Православних Церков. Адже як свідчить все та ж історія більшість теперішніх автокефальних Церков, включно із РПЦ, свого часу були частиною Константинопольської Патріархії. Проте Вселенська Патріархія, як Церква-Мати, бачачи належний рівень розвитку надавала цим частинам Томоси про автокефалію. Утім в РПЦ воліють цього не бачать.
Із цього коментаря Іларіона можна побачити два чітко виражених аспекти: єресь і абсурд. Єресь у викривленому розумінні автокефалії, а абсурд – в існуванні Помісних Церков.
