Понеділок, 14 Червня, 2021
Бiльше

    Шлях до самоізоляції РПЦ минає під спів її служак і агентів в інших церквах

    25 листопада завершилося засідання Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви, на якому обговорювалось питання визнання Православної Церкви України Кіпрською Церквою. Визнання, яке відбулось через поминання Архієпископом Кіпрським Хризостом за Божественною Літургією імені Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Кіпрські єрархи, нагадаємо, підтримали позицію свого Предстоятеля.
    Це визнання не минулось без крикливої реакції РПЦ. Практично відразу після оголошення рішення, офіційні рупори РПЦ одноголосно заявили, що це визнання призведе до «всесвітнього розколу», а винуватцем цього «розколу», як завжди, є особисто Вселенський Патріарх Варфоломій. Зокрема, про це заявив очільник Зовнішньоцерковних відносин Московського Патріархату митрополит Іларіон (Алфєєв).
    Такі меседжі від російських пропагандистів доводилось чути неодноразово. У випадку із Кіпрською Церквою, до уже завченої риторики додались ще декілька аспектів, які вигадали і рекламують московіти. Це так званий «розкол Кіпрської Церкви». Приводом до цього послужило голосування кіпріотів. Визнання ПЦУ підтримало 10 синодалів, натомість проти виступили лише 7. Утім це дозволило представникам РПЦ заявити про розкол в Кіпрській Церкві. Про це заявив все той же Алфєєв, який вважає, що «антиканоническое деяние (Патріарха Варфоломія – ред.) приводит теперь к утрате внутреннего единства в Поместных Православных Церквах».
    Цей «розкол», на думку московських церковників, викликаний захистом православ’я та збереження чистоти віри. Таку позицію озвучив колега Іларіона із РПЦвУ протоєрей Микола Данилевич. На його думку, ситуація з визнанням на Кіпрі показує, що «это не конфликт между греками и русскими, или шире славянами, как некоторые утверждают, а конфликт между защитниками чистоты Православия, канонов, и теми, кто эти принципы приносит в жертву нецерковным интересам».
    Зі слів Данилевича видно, що ситуацію із визнанням ПЦУ РПЦ намагається подати вже у новому руслі. Вони намагаються перевести її із адміністративно-канонічного поля у догматичне. Все це робиться лише із однією метою – осудження Патріарха Варфоломія та збереження власного авторитету в очах своїх же прихожан. Останнє – найголовніше для представників РПЦ, яка невпинно втрачає своїх вірян.
    Для того аби втримати залишки віруючих, московські церковники, подібно до героя мультфільма Вінні Пуха, вигадають байки про неправильних бджіл та неправильний мед. Та швидкості вигадування байок російським священикам позаздрив би і сам Вінні Пух. Спочатку представники РПЦ говорили, що Синод не підтримає рішення свого Предстоятеля, тепер же говорять про «розкол» у Кіпрській Церкві. Напевно, байка про «розкол» – найулюбленіша для російських церковників. Вони її удосконалили: якщо раніше вони говорили про «розкол» у Всесвітньому Православ’ї, який за два роки так і не стався, то тепер лякають світ «розколом в розколі». Еволюція цієї казочки від російського церковного Вінні відбулась очевидно через те, що в Москві, нарешті, усвідомили що у розкол ідуть лише вони. Навіть їх сателіти хоча словесно і підтримують їх, то на ділі не повторюють витівок РПЦ і не розривають молитовного спілкування ані з Константинополем, ані з іншими Церквами, які визнали ПЦУ.
    Шлях до самоізоляції РПЦ минає під спів її служак і агентів в інших церквах, як казав герой іншого мультфільма: «помірать так з музикой». Ці так звані «П’ятачки московського Вінні» оголошують ті самі меседжі, що і сам російський ведмідь. «ПЦУ – розкольники, Варфоломєй – єретік, канец соборності». Їм варто нагадати, що і сама РПЦвУ опинилась у підпорядкуванні РПЦ з порушеннями канонічних правил. Взагалі проти такого підпорядкування виступали навіть окремі Предстоятелі Помісних Церков.
    Нагадаємо, анексія Київської митрополії офіційно оформилась у 1686 році. Проте задовго до цього, починаючи із 1659 року, Москва намагалась захопити Українську Церкву. Саме відтоді московська церковна і світська влада почали активніше втручатися в українське церковне життя. Приводом до цього став договір між Юрієм Хмельницьким і Росією. У ньому без жодного погодження із Константинополем (в чиїй юрисдикції тоді перебувала Київська митрополія) було зазначено: «митрополиту Київському, так і іншим духовним Малої Росії, бути під благословенням святійшого патріарха Московського» (стаття 8)».
    Пізніше, у жовтні того ж року князь Трубецький призначив місцеблюстителем київського митрополичого престолу єпископа Лазаря (Барановича), що призвело до фактичного розподілу Київської митрополії, яка на той час знаходилась на території двох держав: Речі Посполитої та Російської імперії.
    Окрім цього, у 1661 році в Москві місцеблюститель Патріаршого престолу Питирим висвятив на єпископа Мстиславського Мефодія (Филимоновича), який тоді ж був призначений місцеблюстителем Київської митрополії. Це була перша спроба Москви підпорядкувати собі Київську митрополію, поставивши там свого митрополита. На щастя, вона була невдалою. Адже сам Питирим пізніше за це буде проклятий Московським Патріархом Ніконом, а на Мефодія наклав анафему особисто Вселенський Патріарх.
    Утім Москва не полишала своїх амбіцій на Київську митрополію і вже у 1685 році у Києві відбувся собор Київського духовенства, який під тиском державної влади, або як полюбляють говорити в РПЦвУ – політиків, вирішив перейти в юрисдикцію Московського Патріарха. Як зазначають історики, представників влади було більш ніж духовенства.
    З цим рішенням собору не погодилось Київське духовенство, яке виступило із протестом. У РПЦ не захотіли рахуватись із думкою духовенства (чим фактично порушили основи соборності) і продовжили свій підступний план. Вже восени 1685 року у Москві без згоди Вселенської Патріархії, з порушенням усіх церковних правил та канонів відбулось незаконне посвячення Київського митрополита Гедеона. Так відбувся фактичний перехід Київської митрополії до РПЦ. Укотре наголосимо, що відбувся він із порушенням церковних канонів, адже Київська митрополія на той час перебувала у складі Вселенської Патріархії. Саме РПЦ у 1685 році вдерлась на чужу канонічну територію, а саме Константинопольського Патріархату.
    Щоб узаконити це безчинство РПЦ направила своїх посланців до Вселенського та Єрусалимських Патріархів. Останній різко висловлювався проти таких дій Москви. Єрусалимський Патріарх Досифей взагалі називав такі дії Російського Патріарха «розколом Східної Церкви». Дослідники навіть наводять слова Патріарха Досифея, який так прокоментував дії Москви: «Що [за] вина відхоплювати чужу єпархію? Чи не є сором від людей, чи не є гріх від Бога! Так надсилаєте гроші й з розуму людей виводите, берете грамоти супротивні Церкві й Богу».
    Через політичні умови Константинопольський Патріарх Діонісій був змушений надати право висвячувати Київського митрополита Московському Патріарху. Сам же Київський митрополит повинен був поминати під час богослужіння Вселенського патріарха. Проте за це Священний Синод Константинопольської Церкви він був позбавлений сану Патріарха. Як відомо із історії, Москва це право сприйняла по-своєму, і знову порушуючи всі можливі канони анексувала Київську митрополію.
    Таким чином із усієї цієї історії потрібно винести урок і запам’ятати, що
    1. Саме РПЦ у 1685 вдерлась на чужу канонічну території;
    2. Незаконно і неканонічно поставила в Києві свого митрополита;
    3. Ці дії Москви не визнавали і прямо осуджували представники інших помісних Церков, зокрема Єрусалимька Патріархія;
    4. Все це відбувалось всупереч волі українського духовенства, тобто було порушено соборність Церкви;
    5. Ця анексія відбулась через низку політичних чинників, а не через духовні потреби;
    6. Активну участь у цьому брали російські можновладці, а не служителі Церкви.
    Гучні заяви теперішніх представників РПЦ і РПЦвУ є безпідставними і взагалі абсурдними, адже сама РПЦвУ опинилась у підпорядкуванні Москві, всупереч канонів, і всі озвучені російськими церковниками звинувачення в єресях стосуються їх самих. Як сказано в Писанні від «своїх слів і засудишся».

    Найсвіжіше

    Популярне