10 квітня 2010 року. Президент Польщі Лех Качинський із великою делегацією летить до російського Смоленська. Мета — вшанувати 70-ті роковини Катинського злочину, масового знищення польської військової та урядової еліти радянським НКВД у 1940-му.
При заході на посадку літак раптом різко знижується над лісом — і розбивається. Гине урядова, парламентська і військова еліта країни — 88 осіб, не рахуючи екіпажу. Інцидент називають найбільшою трагедією Польщі з 1945-го року і «другою Катинню». Попри численні вимоги, Кремль не віддає більшості уламків літака. За цих умов російська, польська та міжнародна слідчі комісії називають причиною катастрофи недбалість пілотів і зіткнення з березою.
Минає 10 років. 30 липня 2020-го комісія польського сейму оприлюднює результати поновленого розслідування Смоленської трагедії. До роботи залучили провідних експертів із Британії та США. Висновок сенсаційний: літак президента Польщі був цілеспрямовано знищений двома вибухами. Путін усе заперечує й навіть звинувачує.
Польські депутати назвали типи вибухівки, якими підірвали літак, та відновили справжні обставини катастрофи. Залишилось назвати тільки вбивцю, а це рівнозначно оголошенню відкритої війни. Замість гібридної, яку Путін уже веде проти усього світу.
Під час Тегеранської конференції 1943-го Йосип Сталін заявив: після перемоги треба винищити офіцерів Вермахту, щоб не допустити нового відродження Німеччини. Запитав: розстріляємо усіх 100 тисяч чи достатньо 50? Коли Вінстон Черчилль обурився, Сталін запевнив, що це був лише жарт. Збрехав, адже саме так трьома роками раніше він упокорював загарбану Польщу.
Перед війною Сталін упокорював народи СРСР, просто знищуючи дійсних і потенційних ворогів мільйонами. У 1939-му внаслідок плідної співпраці з Гітлером здобув нові території й нових підлеглих. До радянського полону потрапили сотні тисяч солдатів, офіцерів, поліціянтів і урядовців Речі Посполитої. Їх вивезли вглиб СРСР, де вони безслідно зникли. Їхня доля так і залишилася б невідомою, якби диктатори не посварилися й не взялися викривати злочини одне одного.
«Я пам’ятаю 1943 рік, коли німці відкопали ці поховання в Катині. Я жив у центральній Польщі, у Радомі, і ми знали тільки про німецькі злочини. Знали, що роблять німці. А що твориться там далеко, не мали поняття», — розповів режисер Анджей Вайда.
«Там далеко» зник батько Вайди Якуб. Він був капітаном Війська польського й потрапив до більшовицького полону. Навесні 1940-го від нього, як і від тисяч інших польських бранців, перестали надходити листи. Нічого не було відомо аж до весни 1943-го, коли нацисти знайшли масові поховання в Катинському лісі біля Смоленська.
«Спочатку був момент непевності, чи це не якийсь підступ, і чи це не якась чергова брехня Геббельса. Але потім почали надходити документи, вони з’явилися в Кракові, і виявилось, що це правда», — додав Вайда.
Нацисти й раніше знаходили сліди масових злочинів більшовизму. Так було у Львові у 1941-му та у Вінниці в 1943-му. Але там Сталін розстрілював переважно «своїх» — громадян СРСР. У Катині ж тисячі виявлених жертв були іноземцями. Це була еліта Речі Посполитої, й не тільки військова.
«Більшість із них не були кадровими офіцерами, як мій батько. Це була польська інтелігенція. Там були професори університетів, учителі гімназій, там були режисери, артисти — всі ті, кого мобілізувала армія у 1939-му році», — пояснив Вайда.
Нацисти встигли виявити більш ніж 4 тис. тіл і зняли про це документальний фільм. Міжнародна комісія на чолі з доктором Герхардом Бутцом виявила обставини розстрілу, а місце трагедії привезли іноземних журналістів та експертів, зокрема й кількадесят поляків. Також доправили полонених англійських та американських офіцерів — показати, який у них союзник.
«Німецька розвідка не могла не знати, що кудись поділися не менш ніж 10 тисяч польських офіцерів. І раптом під Катинню знаходять масові поховання людей у польській військовій формі. Гітлер, Гебельс зрозуміли, що вони можуть це використовувати для розколу антигітлерівської коаліції», — уточнив історик Олександр Зінченко.
Масове поховання у Катині вразило увесь світ, але це була тільки верхівка айсберга. Справжні масштаби сталінського винищення польської еліти були більшими у рази. І вони стали відомі лише після падіння червоної імперії. У Польщі навіть за прорадянського режиму й цензури про Катинь знали всі. У 70-х таємне вшанування знищених більшовиками земляків вихлюпнулося на вулицю. На варшавському цвинтарі «Повонзки» почали проводити мітинги-реквієми. У 1981 році там відкрили перший Катинський хрест.
Останній очільник соціалістичної Польщі Войцех Ярузельський сам був жертвою НКВД. Його батька разом із сім’єю у 1941-му вислали до Сибіру. У 1986-му вже генерал Ярузельський на хвилі Перебудови запропонував Горбачову спільно дослідити обставини трагедії. Чотири роки потому були оприлюднені перші документи. Єльцин пішов іще далі. Він передав новому президенту Польщі Леху Валенсі найголовніші документи про Катинь із підписами Сталіна й Берії, та загальними цифрами. Йшлося про одночасне знищення майже 22 тис. людей. Випливли й прізвища катів.
Василь Блохін був найпрофесійнішим катом Сталіна й дослужився аж до генерала. Він убивав усіх, кого накажуть: маршала Михайла Тухачевського, режисера Всеволода Меєрхольда, письменника Ісаака Бабеля й навіть організаторів Голодомору в Україні Власа Чубаря та Станіслава Косіора, коли ті стали непотрібними свідками. Він пережив трьох наркомів НКВД — Ягоду, Єжова та Берію. Двох перших розстріляв особисто. Зброю любив німецьку, хоч і вона не витримувала темпів його роботи. Із майже 22 тис. розстріляних у 1940 році польських офіцерів спецгрупа Блохіна вбила найбільше — понад 6 тисяч. За це він був нагороджений низкою орденів, зокрема бойових.
«Це був кат-рекордсмен. Це людина, яка за свою так звану „кар’єру“ розстріляла власноруч близько 10 тис., за іншими оцінками дослідників — 36 тисяч, а ще за іншими — близько 60 тис. За ніч Васілій Блохін і його підручні могли розстріляти від 320 до 350 осіб. Іншими слова на всю процедуру: назвати ім’я, забрати тіло, за хронометражем виходило одна хвилина 20 секунд. Тобто це був конвеєр смерті», — наголосив Зінченко.
Такий конвеєр витримували не всі. Кати божеволіли й стрілялися. Але Блохін застрелився не тому, що совість замучила. Він спокійно вийшов на пенсію, але уже при Хрущові його з ганьбою позбавили генеральського звання й могли призначити винним за всі злочини сталінізму. Похований кат-рекордсмен на Донському кладовищі Москви, поряд із жінкою й сином. Останній, як видно, не захотів носити батькове прізвище. На цьому ж кладовищі у братських могилах лежать тисячі жертв Блохіна.
Багато жертв Катинського злочину не були офіцерами й не становили прямої загрози Кремлю. Також не всі вони були поляками. Перед загибеллю Лех Качинський встиг підготувати промову про Катинь. Як приклад жертовності громадян Польщі він збирався розповісти про українця Семена Федоронька.
«Серед мільйонної армії Війська польського, яку вдалося мобілізувати, було десь 120 тис. етнічних українців. Вважається від 8 до 12 тис. загинуло українців під час вересневої кампанії. Який відсоток українців загинув у Катині, Харкові, Мєдному, ми наразі не знаємо точно», — додав Зінченко.
Підполковник Семен Федоронько — найвищий за званням серед убитих українців. При цьому він не бойовий офіцер, а священник, головний капелан Війська польського. Семен, чи на польський манер Шимон, був сином простого селянина з Лемківщини. Під час Першої світової його евакуювали до Житомира, а потім до Києва. Тут Семен закінчив Духовну семінарію. У вирі Визвольних змагань втратив батька й виїхав до Польщі. У 1922-му вступив до війська. 1939-го потрапив у радянський полон під Рівним. Незадовго до смерті його чомусь забрали з концтабору й вивезли до Москви.
«Запропонували йому співпрацю, у якій він відмовив. Через це його негайно відвезли до Козельського табору й прирекли до розстрілу», — розповіла онука Семена Федоронька Олександра Адамчевська-Федоронько.
Тут його убили разом із тисячами інших офіцерів, зокрема головним греко-католицьким капеланом Війська польського майором Миколою Ільківим. У Семена Федоронька залишилися дружина та троє синів. Один навіть встиг одружитись. Усі вони продовжили боротьбу й загинули. Ось як про це збирався сказати президент Польщі: «У бомбардувальнику польських Сил Збройних над ІІІ Райхом гине 26-річний Олександр — найстарший син замордованого в Катині Шимона Федоронька. Наймолодший син, 22-літній Орест, поліг у шерегах Армії Крайової в перший день Варшавського повстання. Його 24-річний брат В’ячеслав, який воював у групі АК „Гурт“, загинув на 17 днів пізніше».
Війну пережила вагітна дружина В’ячеслава й народила доньку Олександру. Остання багато зробила для поширення пам’яті про свою родину та для українсько-польського примирення.
«Вони були виховані у великій шані й любові до Батьківщини. Бо Польща була їхньою Батьківщиною, хоча вони були українцями, бо дідусь був безсумнівно українцем», — зазначила вона.
«І це той випадок, який ламає міфи. Бо дуже часто серед варшав’яків ходить такий міф, що ніби українці знищували Варшавське повстання у 1944 році. Правда є іншою. Серед німців, які знищували повстання, українців не було, а от серед тих, які захищали, були. В тому числі брати Федороньки», — наголосив Зінченко.
У Варшаві цю українську родину вшанували великою пам’ятною стелою. Семена Федоронька у 2018-му посмертно нагородили найвищою відзнакою Речі Посполитої — орденом Білого Орла.
Не зрадив пам’яті свого батька й інший нащадок убитого більшовиками офіцера, Анджей Вайда. У 2007-му він зняв масштабну драму «Катинь», де відобразив як обставини кремлівського злочину, так і долі тих, хто вижив. Один із найважливіших для автора прем’єрних показів фільму відбувся в Харкові. Саме тут навесні 1940-го енкаведисти убили режисерового батька.
«Я все життя міг тільки сподіватися, що хоч трохи вдасться розширити рамки цензури, але я ніколи не думав, що доживу до того дня, коли зможу вільно приїхати до Харкова», — зазначив Вайда.
Він до останнього сподівався на нормалізацію відносин із Росією та спільну працю в розслідуванні Катинського злочину. Особливу надію йому дав запланований на 2010 рік візит Леха Качинського. Але все перекреслила нова Катинська трагедія. У 2014-му історія зробила зворотній оберт і Кремль завдав нового підлого удару у спину. Митець одразу й безумовно підтримав українців.
«З вашою країною мене пов’язує сумне минуле — в Харкові, під час катинських розстрілів, НКВД закатувало мого Батька. Там його й поховано. І саме тому я сьогодні з вами, й тим дужче сподіваюся й глибоко вірю у вашу перемогу. Від усього серця бажаю вам цієї перемоги. Хай живе Вільна Україна!», — наголосив Вайда.
Лех Качинський — не перший лідер Речі Посполитої, чия смерть нерозривно пов’язана з Катинським злочином. У 1943-му домогтися правди про долю польського офіцерства намагався тодішній прем’єр у вигнанні Владислав Сікорський. Знахідка в Катині стала міжнародним скандалом. Адже весь цей час, починаючи з нападу Гітлера на СРСР, Сталін підтримував відносини з польським урядом у вигнанні на чолі з генералом Владиславом Сікорським.
«Під час переговорів зі Сталіним з одного боку і з Сікорським, Андерсом — з іншого відбувся специфічний діалог, коли вони запитали Сталіна: де ви поділи наших 10 тис., які були інтерновані в Старобільську і всіх тих таборах, які я називав. Сталін сказав, що вони втекли в Манчжурію», — зазначив Зінченко.
Після оприлюднення даних про Катинь у квітні 1943-го Сікорський закликав Червоний Хрест до участі у німецьких розкопках і незалежного розслідування. Сталін у відповідь розірвав відносини з польським урядом, і вимагав від Черчилля змінити його склад. Черчилль відмовив, тож Кремль взявся до справи сам. За місяць Владислав Сікорський загинув в авіакатастрофі за дуже дивних обставин. Гинули всі, хто наближався до правди. У 1946-му прокурор Роман Мартіні за дорученням Мін’юсту соціалістичної Польщі розпочав нове розслідування вбивств у Катині. За рік його зарізали у власному помешканні, а слідство припинили. Убили й ініціатора встановлення першого Катинського хреста у Варшаві, ксьондза Стефана Недзеляка. Він все життя присвятив відновленню пам’яті про цей злочин Кремля, тож мотив міг бути тільки один.
Убивали, бо Кремль мав власну версію злочину. Ще у 1944-му радянська комісія на чолі з головним хірургом Червоної Армії Миколою Бурденком видала передбачуваний висновок, що розстріли — справа рук нацистів. Для закріплення цієї брехні її озвучили на Нюрнберзькому трибуналі. Заступник генпрокурора СРСР Микола Зоря намагався повісити вбивства то на німецький Вермахт, то на СС, але невдало. Міжнародний трибунал не підтримав радянське звинувачення, а прокурор Зоря застрелився у власному готельному номері в Нюрнберзі.
У 1959 році голова КДБ Олександр Шелєпін запропонував Микиті Хрущову знищити особові справи розстріляних польських громадян. У таємній доповідній записці вказана точна цифра — 21 857 осіб. Кремль усе ще сподівався замести сліди. Свою причетність до злочину Москва визнала лише в 1990-му. Військова прокуратура СРСР, а потім і РФ розпочала слідство. Велися розкопки в Катині й інших місцях розстрілів, встановлювалися пам’ятники. Усе змінилося з приходом Путіна.
У 2004-му припинили розслідування. Мотивація — «у зв’язку із смертю обвинувачених». Зі 183 томів справи полякам передали лише 67. Решта 116 томів визнані такими, що містять «державну таємницю». Путін офіційно визнав Катинський розстріл державною таємницею сучасної Росії. Тоді ж невідомі благодійники встановили гранітний пам’ятник кату-рекордсмену Василю Блохіну. Згодом він з’явився на сайті провладної акції «Безсмертний полк» як герой війни. Сторінку прибрали після гучного скандалу в ЗМІ та соцмережах. Зрештою, пам’ять про злочин почали відверто знищувати. Меморіальні таблички про Катинський злочин знімають, натомість поширюють нову брехню.
Лех Качинський встиг побувати в Катині ще до початку цієї вакханалії, в 2007-му. Відвідини знімали тільки місцеві ЗМІ, тому відео з місця подій можна назвати унікальним. Зате кадри його наступного візиту облетіли увесь світ. У розпал російського вторгнення до Грузії польський президент зібрав лідерів східноєвропейських держав і вирушив до Тбілісі. Цим урятував країну від повного поневолення, але став особистим ворогом Путіна. І навіть після цього вчинку два роки згодом Лех Качинський наважився полетіти до РФ. Навіть сподівався добитись від Путіна поступу у розслідуванні Катинського злочину, бо вважав, що пам’ять варта ризику.
Під час промови у Тбілісі Лех Качинський заявив: “Ми тут, бо сьогодні Росія напала на Грузію, завтра нападе на Україну, післязавтра – на країни Балтії, а потім, певно, настане черга Польщі”. Він помилився тільки з послідовністю. Катинь повторилася – знову загинула польська еліта, а Кремль знову чинить злочини й знову відбріхується.
Джерело: 5 канал.
Катинь: Злочини Сталіна та Путіна. Літак президента Польщі підірвали над Смоленськом 10 років тому
