Той факт, що РПЦвУ масштабно використовується в інформаційній війні проти України, для багатьох більш ніж очевидний. З іншого боку, у нас в країні до цих пір є досить серйозна паства даної організації, свято і сліпо вірить, без тіні сумніву, кожному слову сказаного представниками РПЦвУ. Навіть якщо вони ретранслюють відверту і зухвалу брехню.
І казус, який відкрив напередодні такого діяча інформаційної війни як священнослужителя РПЦвУ Захарія Керстюк, став яскравим прикладом маніпуляцій і брехні, якими не гребують дані особи.
Справа в тому, що минулого тижня пропав київський волонтер, директор громадської організації “Будинок милосердя” Олексій Кучапін. Буквально наступного дня тіло Кучапіна було знайдено в його квартирі в Києві і згаданий нами вище священнослужитель Захарій Керстюк, як заводний, став звинувачувати у викраденні і “вбивстві” волонтера українську владу.
Власне, жовчопускання від Захарія виходило багато і все полягало винятковому в одному наративі – звинуваченні української влади у викраденнях і вбивствах волонтерів, які допомагали бездомним, які годують стражденних. Але риторика священнослужителя різко змінилася, коли з’ясувалося, що на тілі Кучапіна не було слідів насильницької смерті.
І ось, Керстюк, мов несамовитий флюгер, змінює свою риторику, заявляючи в Facebook, що ніяк не був пов’язаний з Кучапіним (якого буквально днями називав другом, братом і мучеником) і його діяльністю з надання допомоги бездомним, а його слова про можливу причетність влади до смерті волонтера … Ну то взагалі – лихий попутав!
Але справжньою феєрією, що відбувається на смерті людини пропагандистського уявлення, стала публікація фотографії Керстюк в гіпсі, який заявляв, що “згубна історія” забрала у нього багато сил. Чому я вважаю це феєрією усієї вистави? Та тому, що Захарію Керстюку вже не вперше викликати до себе жалість, через виконання ролі страждальця, коли справи йдуть погано.
Наприклад, 16 вересня 2009 року прес-секретар Чернігівської єпархії УПЦ МП Захарія Керстюк приїхав на організовану ним же прес-конференцію, за його словами, прямо з лікарні, куди він потрапив з численними побоями, завданими йому “бойовиками” Дмитра Корчинського, які “захопили” церкву в селі Жукля.
Але, підтекстом і глибиною цієї історії є те, що представник Московського патріархату Керстюк і так званий лідер “УНА-УНСО” Корчинський між собою дуже навіть добре ладнали, проводили регулярні зустрічі і вели спільні справи. А сама історія з побиттям була створена для запуску інформаційної хвилі про нібито гоніння представників Московського патріархату українськими “націоналістами”.
У нинішній історії Захарія Крестюк знову встав на шлях поширення брехливої інформації і створення ажіотажу навколо якогось переслідування владою волонтерів і різного роду діячів, які займають латентну проросійську позицію.
Так само нагадаю, що Захарія Керстюк під час перебування співробітником відділу зовнішніх церковних відносин УПЦ МП відвідав весь близькосхідний регіон: Лівія, Сирія, Ліван, Ірак і Іран, де він брав участь в різних конференціях і круглих столах “Імператорського Православного Палестинського Товариства” і “Комітету порятунку Лівії та Сирії “, структур підконтрольних ФСБ. Він же організовував в Україні рух на підтримку режиму Башара Асада, а в 2013 році удостоївся призначення виконуючого обов’язки секретаря Представництва Патріарха Московського при Патріархові Великої Антіохії (Дамаск, Сирія).
Тобто, кажучи мирським мовою, ми описували зараз стандартну діяльність кадрового співробітника ФСБ/СВР РФ з близькосхідного регіону. Ну, а лівійська епопея батька Захарія – це взагалі окреме питання, де, до речі, не прямо, але побічно, присутній нині підтримуваний Кремлем генерал Халіфа Хафтар в контексті українських полонених, яких російські спецслужби спеціально завезли перед взяттям Тріполі в 2011 році.
Але з початком подій в Україні – навесні 2014 року, Захарія Керстюк раптово кидає всі свої близькосхідні справи і повертається до України, де в авральному режимі організовує фонд “Милосердя без кордонів”, який починає возити гуманітарну допомогу в райони Донецької і Луганської областей, що знаходяться під контролем української сторони.
Вся сіль цієї гуманітарної діяльності Крестюка в тому, що збираючи “гуманітарну допомогу” для “стражденного Донбасу” на входах в київські супермаркети з плакатами “Голодуючим дітям АТО”, зібрані кошти і продукти, прямували безпосередньо в парафії УПЦ МП на Донбасі. А з цих парафій роздача гуманітарної добра проходила на розсуд місцевих священнослужителів і з недвозначною гібридним пропагандистським зомбуванням.
Власне, їжа і пропаганда в одному пакеті. Дуже навіть цікавий і дієвий бізнес-план.
Однак на своєму терені Захарія аж надто захопився, і сам же став тонути в тих потоках брехні, ретранслятором яких був всі ці роки. Фактично, використовуючи улюблену манеру своєї альма-матер, маніпуляції і фейки, він переборщив і саме час пакувати валізи. Такий провал на Луб’янці навряд чи пробачать. І не виключено, що незабаром вже сам Керстюк, не по своїй добрій волі, може стати героєм черговий гібридної пропагандистської хвилі.
Олександр Коваленко, експерт
